Опубліковано: 2020-05-13
КРАСА І ЗДОРОВ Я
ІДЕАЛ КРАСИ І ЗДОРОВ Я
ЖІНКИ
Ідеали жіночої краси в різні епохи
На хвилі "бодіпозитиву" нас, здається, чекають швидкі зміни: визначити сучасний ідеал краси стає все складніше. Коли в черговий раз почнеш сумніватися в своїй привабливості, варто згадати про те, наскільки все відносно!
Стародавня Греція
Найдревніший ідеал жіночої краси ми можемо побачити в збережених давньогрецьких скульптурах, зокрема, в скульптурі Афродіти. В той час активно просувалася ідея фізичної досконалості, греки навіть розрахували формулу краси жіночого тіла, в якій наводиться співвідношення розміру стоп, кистей і інших частин тіла. Обличчя грецької красуні повинно було бути симетричним і рівним, з великими очима, а також прямим носом. Ідеальним типом фігури вважалася «груша» з невеликими грудьми, але об’ємними стегнами.
Ідеал краси Середньовіччя
В середні віки ставлення до зовнішності порівняно з античністю сильно змінилося. Краса в цей період вважалася гріховною. Але якісь канони все ж існували. Ідеал краси Середньовіччя — це дівчина з дуже блідою, білосніжною шкірою, худа і виснажена. Овал подовженого обличчя обрамлений світлим хвилястим волоссям. Рот маленький і скромний, очі — великі і трохи витрішкуваті. Щоб досягти блідості, дівчата не тільки натирали обличчя лимоном, але і робили кровопускання.
Епоха Відродження
Класичний приклади ідеалу жіночої краси в епоху Відродження — Мона Ліза, а також Венера Боттічеллі. Все та ж блідість і високий лоб, але вираз обличчя стає загадковішим, а волосся тепер вільно укладене. Пишна фігура стає однією з головних цінностей цього періоду. Повні руки, широкі стегна, м’які і плавні риси — все це цінувалося в епоху Відродження. Що стосується зачіски, то ідеальним варіантом було світле хвилясте волосся.
Бароко і рококо
17-18 століття диктують нові правила жіночої краси. Одне з основних — це тонка талія. Настає епоха корсетів, деякі дівчата примудряються стягнути свою талію до 33 см. При цьому у парі до корсета завжди йде дуже глибоке декольте. Красуні ретельно охороняють себе від сонця, адже в моді білосніжна шкіра. Дами в мереживних воланах нагадують красиві статуетки з порцеляни.
19 століття
Приходить час стилю ампір, у якому цінується природна краса. Дівчина повинна бути стрункою, в легкому платті з мусліма, з великими очима і білою шкірою. Одночасно з цим у 19 столітті був і інший напрямок — пишні сукні з тугими корсетами і складні зачіски. І в тому, і в іншому стилі в моді була так звана болюча жіночність: блідість, слабкість і запаморочення.
20 століття
Ця епоха подарувала нам чимало різних ідеалів жіночої краси. У 20-і роки в моду увійшла андрогінна зовнішність — корсет був забутий, цінувалися хлоп’ячі постаті з невеликими грудьми, а також вперше за багато століть жінки почали носити короткі стрижки.
У 30-50-ті, в епоху золотого Голлівуду, в моду повернулася жіночність. Фігура “пісочний годинник” з тонкою талією, великими грудьми і об’ємними стегнами, пишні зачіски з локонами, довгі вії, рум’янець і червоні губи — ідеалом краси епохи була Мерилін Монро та інші актриси.
У 60-ті роки найпопулярнішою моделлю була Твіггі з її струнким тілом, довгими ногами і маленькими грудьми. У 80-ті ідеал знову став іншим: в моду прийшла аеробіка, а також супермоделі — високі, спортивні і підтягнуті. До 90-м ідеал змістився трохи в інший бік, у моду ввійшла хвороблива худорба і блідість.
ІДЕАЛ КРАСИ І ЗДОРОВ Я
ЧОЛОВІКА
https://dn.suspilne.media/episode/2533
Коли жінка говорить, що їй цілковито байдужа зовнішність чоловіка, вона, мабуть, трохи кривить душею.
Адже ефектні красені в усі часи змушували жіночі серця битися швидше. Проте чоловічий ідеал – поняття мінливе. Ким же захоплювалися станиславівські пані й панянки сто років тому?
Як повинен був виглядати тодішній красень, дізнаємося з газети “Кур’єр станиславівський” за 1907 р.: “Кожен пристойний чоловік, якщо не носить бороди, мусить бути старанно поголений – відмовка, що він планує запустити бороду, не є виправданням. Йдучи до товариства, чоловік повинен бути старанно причесаний – гладенько, з проділом аж до самої шиї. Довгі нігті вигідно свідчать про його соціальне становище, адже є ознакою того, що цей чоловік не потребує працювати фізично, лише розумово, або, ще краще, нічого не робить”. Крім того, в другій половині ХІХ ст. в моді були бороди, а на початку ХХ ст. – вуса, підкручені догори. На початку ХХ ст. набирали все більшої популярності фізичні вправи, тому привабливою вважалася струнка й спортивна статура.
Чи були красені в старому Станиславові? Звичайно! В 1906 р. місцевий житель Станіслав Рубчак навіть посів друге місце на міжнародному конкурсі краси в місті Карлсбаді (нині чеський курорт Карлові Вари), набравши 164 голоси. Він був правником і перебував у Карлсбаді з метою лікування й відпочинку.
Репутацію привабливого чоловіка мав також Артур Фанґор, віце-президент станиславівського суду – “середнього зросту, темний шатен, з блакитними очима і посмішкою, яка відразу викликала симпатію”. “Пристойним”, тобто привабливим, місцева преса називала й відомого адвоката Леона Бораля, який, на жаль, рано помер. Він був “струнким шатеном з високим чолом і проникливими очима, які неначе дивилися в саму душу співрозмовника”.
Ефектну зовнішність мав і Ґустав Ґейєр, заступник директора, а потім і директор залізниці в Станиславові. Ось як описували його газети: “Високого зросту й привабливої зовнішності. Хоч у волоссі подекуди помітна сивина, він усе одно привертає увагу. Погляд живий і розумний, риси обличчя дуже виразні й шляхетні. Надзвичайно статурний і елегантний”. Загальною симпатією користувався і Юзеф Срочинський – “стрункий шатен привабливого вигляду”, історик, депутат міської ради, гімназійний професор, якого поважали і любили студенти.
На жаль, ефектних красенів на всіх не вистачало, тож більшості тодішніх дам доводилося вдовольнятися “типовим станиславівським холостяком”, чи, як тоді казали, кавалером. Як же він виглядав? “Вже має більше тридцяти років, на голові невеличку лисину й кілька сивих волосків. Навколо очей – ті бридкі ознаки віку, які називаються “гусячими лапками”. Його вже перестали смішити жарти товаришів, не смакує ресторанна їжа і все більше дратує фальшивий флірт численних “панянок”, яких більше цікавлять випивка і гроші, ніж кохання. Врешті, більшість його ровесників уже має дружин, тож він вирішує створити сім’ю, бо не пасує відрізнятися від інших…” – так описувала його преса.
Інколи кавалери шукали дружин через оголошення в газетах. Як бачимо з оголошення в “Кур’єрі станиславівському” від 28 січня 1911 р., інтелігентний кавалер М.М. віком 25 років, який займав урядову посаду, прагнув одружитися з панною чи бездітною вдовою і запевняв, що з відповідним посагом питання одруження можна вважати вирішеним.
Часом така “практичність” кавалерів призводила до неприємних інцидентів. Так, у 1902 р. трапився скандал на весіллі. В суботу пополудні на вулиці Казимирівській (нині вул. Гетьмана Мазепи) в будинку одного заможного містянина зібралося чимало гостей з нагоди одруження його дочки. Прийшли вже всі запрошені, й весільний почет був готовий вирушити до місця вінчання. Аж раптом наречений поставив “питання ребром”: почав вимагати від майбутнього тестя негайно віддати йому всю суму грошей, яку він обіцяв виділити доньці на посаг. Всі вмовляння та апелювання до совісті не мали жодного результату: горе-наречений був невблаганний. Інакше, наполягав він, не буде ніякого весілля.
Розчарований батько зрозумів, що молодик дбав лише про свій добробут, а не про щастя його доньки, і прийняв єдино вірне рішення. Він відправив нахабу ні з чим. Перед гостями ж довелося вибачатися й пояснювати, що весілля скасовується.
З нагоди жіночого свята бажаємо всім жінкам справжнього кохання і щоб поряд завжди був їхній чоловічий ідеал.
