Тема: Держава на захисті життя і гідності людини. Служби охорони громадського порядку. Поліція. ЇЇ функції по захисту життя та гідності людини. Поняття покарання. Система кримінальних покарань.

Права і свободи людини, їх гарантії складають зміст і мету діяльності держави. Україна, як держава, відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Виконання вказаних завдань покладено на всі державні органи і громадські організації. Разом з тим, серед державних органів є і такі, які створюються в основному для охорони, захисту прав громадян, тобто для здійснення правоохоронне діяльності. Ці органи комплектуються різносторонньо підготовленими фахівцями-правознавцями, які мають знання і в інших сферах.

В статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду» дається перелік правоохоронних органів Україні

Це насамперед органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової інспекції та ін., які здійснюють правоохоронні функції, підтримують належний громадська порядок. Важливе місце серед них займають судові органи. Саме правосуддю належить провідне і найбільш відповідальне місце в охороні права.

Поліція

Поліція в Україні є державним озброєним органом виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільств, держави від протиправних посягань.

Найважливішими завданнями поліції є:

— забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав, свобод, законних інтересів;

— попередження злочинів, правопорушень та їх припинення;

— охорона і забезпечення громадського порядку;

— виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх скоїли;

— забезпечення безпеки дорожнього руху;

— захист власності від злочинних посягань;

— виконання кримінальних покарань та адміністративних

стягнень;

— участь в наданні соціальної і правової допомоги громадянам, сприяння в рамках своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Поліція складається з підрозділів:

— кримінальної поліції;

— поліції громадської безпеки;

— транспортної поліції;

— державної автомобільної інспекції;

— поліції охорони;

— спеціальної поліції.

1. Кримінальна поліція — веде боротьбу з кримінальною злочинністю. З цією метою її співробітники здійснюють оперативно-розшукові заходи і слідчі дії.

2. Поліція громадської безпеки. Її основу складає служба охорони порядку, в яку входять:

— патрульно-постова служба — забезпечує охорону громадського порядку на вулицях та інших громадських місцях;

— дозвільна система — здійснює нагляд за виробництвом, придбанням, зберіганням, користуванням зброї, боєприпасів, вибухових і радіоактивних речовин, сильнодіючих отруйних речовин та ін.

3. Транспортна поліція — забезпечує охорону громадського порядку і вантажів, які перевозяться на залізничному, водному (річковому, морському) і повітряному транспорті.

4. Поліція охорони — забезпечує охорону на договірних засадах майна громадян, майна підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадських об'єднань, а також майна іноземних громадян і юридичних осіб і осіб без громадянства.

5. Спеціальна поліція — забезпечує охорону громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення, або постраждалих від стихійних лих, екологічного забруднення, катастроф.

Поняття покарання.

Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну роль виконують заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного і культурно-виховного характеру. В системі цих заходів певне місце займає і покарання. Воно — необхідний засіб охорони суспільства від злочинних посягань. В покаранні від імені держави дається негативна оцінка скоєному злочину і самому злочинцю.

Покарання як один з центральних інститутів кримінального права — це один з основних інструментів в руках держави в охороні найбільш важливих суспільних відносин.. Воно є провідною і найбільш розповсюдженою формою реалізації кримінальної відповідальності і разом з тим покликане забезпечувати поведінку людей у відповідності до вимог закону.

Історія боротьби зі злочинністю в багатьох країнах світу, незалежно від їхнього суспільного ладу, свідчить, що застосування суворих покарань не дає бажаних результатів. Навпаки, суворість покарання переконує винного в його несправедливості, озлоблює засудженого, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів. Тому значимість покарання у боротьбі зі злочинністю визначається не жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю його застосування за кожний скоєний злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежить від правильності його призначення і реалізації. Воно повинно відповідати тяжкості скоєнoгo злочину. Тільки таке покарання сприймається винним та іншими особами як кінцевий і дійсно заслужений результат його злочинної поведінки.

Застосування покарання завжди повинно здійснюватися з додержанням основних напрямків кримінальної політики:

а) застосування суворих покарань до рецидивістів і до осіб, не скоїли тяжкі злочини, а також до активних учасників організованих злочинних груп;

б) застосування покарань, не пов'язаних з ізоляцією винного під суспільства, і навіть умовного засудження або відстрочки ни конання покарання до осіб, які скоїли вперше менш тяжкі злочини або злочини, які не мають великої суспільної небезпеки. Діюче кримінальне законодавство не містить визначення поняття покарання. Однак аналіз окремих кримінально-правових норм і практики їх застосування дав можливість науковцям виділити найважливіші його ознаки і на їх основі дати визначення такого поняття.

Покарання — це встановлена законом особлива міра державного примусу, яка є карою, застосовується за вироком суду тільки до особи, винної у скоєнні злочину, виражає від імені держави осуд злочину і особи, яка його скоїла, і тягне за собою судимість.

В даному визначенні міститься поняття судимість. Судимість пил не собою певний правовий статус засудженого, пов'язаний и різного роду правообмеженнями та іншими несприятливими наслідками протягом певного, встановленого законом терміну. Судимість як самостійна ознака покарання визначається тим, що вона признається обтяжуючою обставиною у випадку скоєння нового злочину і зберігає певні обмеження прав засудженого і після відбування ним покарання.

СИСТЕМА КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ.

Передбачені діючим кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну систему. Система покарання встановлена статтею 23 Кримінального Кодексу України і є тією юридичною базою, на якій ґрунтується діяльність судів по застосуванню покарань.

Взагалі під системою покарань розуміють встановлений кримінальним законом і обов’язковий для суд вичерпний перелік покарань, розміщених в певному порядку за ступінню їх тяжкості.

Система покарань, встановлена в статті 51 Кримінального Кодексу, включає в себе такі види покарань:

штраф;

позбавлення військового спеціального звання;

позбавлення права обіймати певні посади;

громадські роботи;

виправні роботи;

службові обмеження для військовослужбовців;

конфіскація майна;

арешт;

обмеження волі;

тримання в дисциплінарному батальйоні;

позбавлення волі на певний строк;

довічне позбавлення волі.