Українська обробка деревини в ХІV – ХVІІІ ст. 

У XIV—XVI ст. деревообробництво розвивалося на Україні повсюдно — і в містах, і в селах, покликане забезпечити простих людей і феодальну знать необхідними виробами з дерева. Для власних потреб селяни виготовляли деякі предмети хатнього обладнання, господарського реманенту і под. Складніші вироби або деталі вони замовляли у місцевих майстрів за відповідну плату. Сільські деревообробні промисли, як і інші ремесла, все більше і більше 21 відокремлювалися від рільництва, перетворюючись у галузі господарства. Характерною особливістю була спеціалізація у виготовленні місткого бондарного посуду (тара), дрібного бондарного посуду, столового посуду, ложок тощо (родини, а то й цілі села). Однак селяни не поривали зовсім із землеробством, для багатьох заняття ремеслом залишалося допоміжною галуззю в осінньо-зимовий період. Сільські теслярі, бондарі, столярі виготовляли і вивозили на провінційні ринки (ярмарки) необхідні знаряддя праці, засоби транспорту, меблі, хатнє начиння, часто оздоблене різьбленням та розписом. Народні майстри XIV—XV ст. успадкували і розвинули традиції деревообробних ремесел стародавньої Русі. Існували і збагачувалися основні типологічні групи виробів, різновидів різьблення, деякі орнаментальні мотиви тощо. Художні вироби з дерева здебільшого адресувалися невеликій групі багатих замовників — шляхтичам, міським патриціям, духовенству і купцям. Функціональні й художні особливості цих виробів мусили відповідати естетичним вимогам пануючих класів. Очевидно, обслуговуючи споживачів різного соціального рівня, конкуренція між сільським і міським ремеслом у XIII—XIV ст. відбувалась у прихованій формі. Письмові джерела, мініатюри рукописів та іконописні зображення дають певне уявлення про меблі та інші вироби з дерева. Частково про художнє різьблення на дереві ми можемо судити з рельєфних зображень на кахлях, які відтискувалися переважно в дерев'яних формах (рис. 1). Рис. 1 – Фрагмент кахлі, відтиснутої в дерев'яній формі. XIV ст. З розкопок у с. Колодяжине. Сіроглиняна теракота Дерев'яний посуд був настільки широковживаним, що його форми знайшли відображення у посуді з інших матеріалів — скляному, керамічному, металевому 22 (рис. 2). Рис. 2 – Дзбанок з носиком і ручкою. XVI ст. Мідь. Карбування Згодом, у XV—XVI ст. конкурентна боротьба за ринок збуту зросла, насамперед у середині професійних міських об'єднань (теслярів, бондарів, столярів). Перші писані статути засвідчували юридичне право існування цехів, розвиток і перехід міського цехового ремесла до наступного етапу. У Києві теслярський цех відомий з кінця XV ст., у Чернігові, Лебедині, Полтаві — в XVI—XVII ст. Теслярський і бондарський цехи у Львові згадуються в міських книгах кінця XIV—початку XV ст., столярний — середини XVI ст. Значними центрами деревообробних ремесел у XVI ст. були Володимир, Луцьк, Кременець, Кам'янець-Подільський, Холм, Буськ та ін. Незважаючи на соціальну нерівність, а часом і національні утиски, майстри, які вступали до цеху, користувалися певними привілеями. Приписи цехового статуту ставили всіх членів цеху в однакові умови. Визначалися максимальна кількість закупленої деревини та інших матеріалів, відповідні строки на виготовлення виробів, їхня вартість, ринки збуту тощо. Цех суворо слідкував за якістю виробів, зростанням технічної і художньої майстерності його членів. Хоч утисків зазнавали насамперед українські майстри, художнє деревообробництво на Україні у XV—XVI ст. набуло широкого розвитку: збагачувалося формами й орнаментальними мотивами західноєвропейського декоративного мистецтва, зароджувалося пишне різьблення культових предметів (наприклад, царські ворота з церкви с. Домажир неподалік Львова, XV ст.). У письмових джерелах також згадуються конкретні типи меблів: лава, ліжко, ларець (скриня), полиця. Деякі з них зображені на іконах, мініатюрах, монетах, що дає змогу говорити про їхню конструкцію та характер оздоблення. Вони ще довго 23 зберігають схожість із давньоруськими. Це підтверджується відповідними зображеннями на мініатюрах Кенігсьберзького (Радзивілловського) літопису. Видовжене сидіння без спинки з ніжками, які з'єднані заокругленими арочками, зображено на мініатюрі Київського псалтиря 1397 р. та на іконі з с. Яблуниця-Руська XV ст. (рис. 3). Рис. 3 – Клеймо ікони «Козьма і Дем'ян з житієм» XV ст. Дерево. Темпера Такі ж з'єднання ніжок бачимо на лаві із Коломенського музею (рис. 4). На мініатюрі з Лавришевського євангелія XIV ст. зображене крісло з рівною спинкою, трохи похиленими наперед локотниками та ніжками, з'єднаними, як і на столику, заокругленими арочками. Внутрішній простір під сидінням та підстоллям служив практичним цілям: з-під арочок виглядають вузькогорлі посудини з чорнилом. Продовжені вгору ніжки крісла утворюють спинку й завершуються точеними кулями. Зображення подібного крісла є на мініатюрі Галицького євангелія XIV ст. Там же й маленький столик, схожий на сучасний табурет, з ніжками, які по периметру з'єднані проніжками.  Лава з Коломенського. XVII ст. Дерево. Різьблення 24 Поряд із заокругленими арочками відомі й інші форми сполучення ніжок. На іконі царських врат XVI ст. з с. Пав'є зображено стілець, ніжки якого не виділені й складають одне ціле з кілеподібною арочкою . Царські врата з с. Плав'є на Львівщині. Початок XVI ст. Дерево. Темпера. Деталь з Іваном євангелістом Кілеподібний мотив у XVI ст. служив завершенням цих же царських воріт.  На іконі з Нової Весі кінця XV — початку XVI ст.  та в центральній частині ікони з Дрогобича XVI ст. можна побачити сидіння і столи, де ніжки з'єднані прямою планкою без арочок. Ікона «Різдво Марії» з с. Нова Весь (Польща). Кінець XV— початок XVI ст. Дерево. Темпера. Деталь На останній добре читається розпис: на передній дошці підстілля, на ніжках густий орнамент із завитків спіралевидної форми, а на бічних дошках по два великих смугастих трикутники — відомий і дуже давній хліборобський символ. На вже згаданій іконі з Нової Весі зображене ліжко з похилою в головах і прямою в ногах спинками та з виточеними ніжками. Продовжені вгору вертикалі ніжок утворюють прямі спинки, що завершуються виточеними кулями. Самі ніжки складаються з циліндричних, конічних і кулястих елементів. Ліжко розписане геометричним орнаментом, типовим для народного мистецтва: в прямокутниках, які чергуються, по 4—5 пар точок, у квадратах між ними — кола (символи сонця) та півкола (символи місяця). Цей орнамент розміщено на основній конструкції. Він утворює своєрідне облямування широких площин, на яких розкидані древні символи засіяного поля (перехрест з точками в кутах). На пам’ятниках іконопису є й інші зображення столів: довгих прямокутних – на іконах «Воздвиження» XV ст. з с. Звижні та XVI ст. з с. Потеличі, круглих – на іконах «Страсті господні» XV ст. також із с. Звижні та XVI ст. з с. Долина. Ікона «Різдво Марії» з с. Потелич. XVI ст. Дерево. Темпера .Ікона «Тайна вечеря» з с. Долина. XVI ст. Дерево. Темпера Загалом усі ці типи меблів мають одну й ту ж спільну каркасну конструкцію з відповідними варіаціями в деталях. Їхні пропорції більшою або меншою мірою відповідають пропорціям людського тіла. Можна гадати, що такі зразки меблів були в ужитку заможної частини населення. Бідніші його кола користувалися простішими й грубішими меблями.