Українська обробка деревини в ХІV – ХVІІІ ст. (продовження)

Різьба по дереву посідала значне місце в архітектурі. Вона прикрашала стовпчики та арки галерей, які будувалися довкола світлиці, великі дерев'яні балки — сволоки. Зразок такої балки XVI ст. було знайдено в одному з будинків м. Львова. Сволок з будинку у Львові. XVI ст. Центральна частина Центральна частина балки оздоблена різьбленою «вихровою» розеткою, дещо менші розетки розташовані з чотирьох боків. Тут знайшов продовження той композиційний тип, що мав місце на черняхівських мисках. Стародавнім є й мотив «косого хреста» («язичницький криж») в обрамленні дерев'яного хреста. Крім побутових, з дерева виконувалися культові речі, з яких до нас дійшли лише одиниці. Серед них ручні хрести XV та XVI ст. з плоскорельєфною різьбою. Хрест. XVI ст. Дерево. Різьблення. Місце знаходження невідоме У виконанні другого хреста відчувається висока професійна майстерність і вдалі спроби просторового рішення зображуваних сцен. Фігури відзначаються чіткими пропорціями, кожна сцена рельєфної мініатюри — пластичною виразністю. Семиконечний ручний хрест  частково схожий на перший. Заслуговують на увагу, щоправда невдалі, спроби пластичного вирішення тіла Христа. Дві пари фігур за пластичним трактуванням близькі до іконостасу-складня XVI ст. з Кам'янця-Подільського. Рис. 12 – Хрест ручний. Середина XVI ст. Дерево. Різьблення. Фрагмент У XV ст. різьба по дереву на іконостасах тільки починає свій розвиток. До монголо-татарської навали іконостасів у церквах ще не було. Після навали стали робити різьблені та мальовані ікони на дошках і розміщувати їх на вівтарній перегородці. Отже, виникла необхідність створення такої конструкції, на якій би ці ікони трималися. Так поступово у XV ст. відбувалося формування монументально-декоративної композиції іконостасу. В міру того, як складалася конструктивна основа іконостасу, розвивалося її декорування. Цілі іконостаси того часу, в тому числі простіші тяблові, до нас не дійшли. Від кінця XV ст. нам відомі лише двоє царських врат. Перші походять з с. Воля Добростанська, другі — з с. Домажир Львівської обл. За побудовою та композицією вони нагадують металеві двері на зразок суздальських, лихачівських або Васильківських. На двох їхніх стулках вміщено три пари клейм з мальованими зображеннями: на двох верхніх — сцена Благовіщення, на чотирьох останніх — євангелісти. Єдиний виняток становлять царські врата з Домажира, де замість Благовіщення удвох верхніх клеймах — двійчасте «Причастя апостолів». Як і в металевих вратах до навали, клейма з  зображенням мають випуклі облямування. Царські врата з с. Воля Добростанська. Кінець XV ст. Дерево. Різьблення. Живопис В розглянутих царських вратах живопис ще домінує над різьбленим декоруванням. Це явище спостерігається і в меблях, де розпису відводиться головне місце. Істотні соціально-економічні зрушення, які відбулися в кінці XVI — на початку XVII ст., зумовили появу нового світогляду широких мас населення, нових потреб та смаків. Відбувається зростання ремісничого виробництва, в першу чергу деревообробних та каменеобробних зокрема сніцарських цехів, розгортання будівництва мурованих та дерев'яних споруд різного призначення. Якщо дерев'яні споруди виконувалися місцевими майстрами, то для створення монументальних споруд разом з архітекторами України запрошувалося чимало досвідчених цехових майстрів, переважно з Італії, Німеччини, Нідерландів та польських міст. Разом з ними в Україну ринув потік ренесансних та барокових форм. Вони використовувалися по-різному. В роботах, які виконувалися іноземцями, ці форми мало чим відрізнялися від аналогічних західноєвропейських. Із виробів цехових майстрів Києва, Львова, Кам'янця-Подільського до нашого 30 часу дійшли різьблені ікони, кіоти, ручні хрести, меблі з панських палаців, церковні лави. До рідкісних пам'яток різьблення XV ст. належать ручні двораменні хрести, оздоблені орнаменальними мотивами, написами і мініатюрами: «Розп'яття», «Зняття з хреста», «Причастя», «Умивання ніг» і под. З XVI ст. походять ікони, частини яких (тло, німби й обрамування) орнаментовані різьбленням, а пізніше тисненням дерев'яною матрицею по левкасу. Така попередня пластична обробка живописних ікон не тільки розмежовувала, членувала площини зображення, а й приглушувала одноманітний полиск дзеркально золоченої поверхні. В орнаментиці переважали хвилясті, прямі, скісні та перехресні лінії-жолобочки. Ікони, декоровані рослинними мотивами, мають аналогії серед давніх книжкових мініатюр та гравюр. У виготовленні архітектурних деталей широко застосовували різьблення і профілювання. Унікальними пам'ятками XVI ст. є львівські сволоки (балки). Центр композиції, майже на всю ширину площини — «вихрова» розетка. Обабіч і вздовж розміщувалися менші, шестипелюсткові розетки. Боки сволока мали складне профілювання, що доповнювало і вигідно підкреслювало різьблені мотиви. Деяке уявлення про технічні й художні особливості різьблення народними та цеховими майстрами дають кахлі XV—XVI ст. з багатьох міст України, відтиснуті у дерев'яних формах. Зустрічаються орнаментальні мотиви тригранновиїмчастого різьблення, рослинні мотиви і сюжетні зображення, виконані контррельефно. Незважаючи на політичну розчленованість українських земель у XVII—XVIII ст., поступово зростало економічне та культурне піднесення, поглиблювалася національна самосвідомість. Творча праця народних майстрів-деревообробників застосовувалась у багатьох галузях. Теслярі-будівельники водночас володіли різними техніками різьблення й профілювання. Тому деякі архітектурні частини дерев'яних споруд цього часу — піддашшя і опасання, ґанки і галереї — підтримувалися профільованими стовпчиками, консолями та кронштейнами. Стовпчики були переважно чотиригранні, рідше круглі або багатогранні, їх 31 також декорували вирізуванням-профілюванням у вигляді «ковбиків», «диньок», «напливів», що в контрасті з перехватами потончених місць створювало напружені, динамічні форми. Стовпчики об'єднувалися з прогонами профільованими або різьбленими підковами, конструктивно посилюючи їх цінність і збагачуючи декоративно. Особливо ошатний вигляд мали піддашшя на Закарпатті, стовпчики яких з'єднували між собою півкруглими відкосами, інколи додатково оздоблені різьбленням та профілюванням. Майстри надавали виняткової уваги пласкому різьбленню одвірків і сволоків, що вже тоді правили за найважливіші декоративні елементи споруд. Так, для східних областей України типовою формою церковних одвірків були шестикутники, а для західних — чотирикутники. Вони мали переважно усталену композицію: на верхній горизонталі вирізаний хрест в оточенні шести-, восьмипелюсткових розеток та інших орнаментальних мотивів. Композицію інколи довершувала в'язь написів, що інформували про час спорудження будівлі та її фундаторів.