Опубліковано: 2020-03-31
ТЕМА: Народна лялька з тканини як самобутнє явище в побуті та
мистецтві українців. Уособлення образу людини в народній
ляльці
- Які ляльки вам найбільше подобаються?
- Які ляльки, на вашу думку, можна назвати народними?
- Чому дану ляльку називають «мотанкою»
МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Історія української ляльки сягає сивої давнини. У племен трипільської культури (VI-III тис. до н.е.) існував культ жінки, про що свідчить велика кількість глиняних фігурок жінок, знайдених підчас розкопок. Вони були уособленням плодючості і врожайності та втіленням богині – покровительки домашнього вогнища. Знаменита знахідка з села Кошилівці (на Тернопільщині) – голова бика, на лобовій поверхні якого наколами відтворено силует жінки з піднятими догори руками, що нагадує зображення богоматері Оранти.
Берегиня – захисниця людей від усякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігала оселю, малих дітей, добробут сім’ї. Зображення Берегині – стилізованої жіночої фігурки з піднесеними для благословіння руками – і сьогодні можна зустріти на українських вишиванках і писанках.
Знаменита знахідка Трипільської культури з села Кошилівці
Берегиня – захисниця людей від усякого зла
Сьогодні ми будемо вивчати тему « Технологію виготовлення народної ляльки». Ви навчитеся: виконувати українські народні традиційні вузликові ляльки, шиті ляльки та з ниток. Спочатку ознайомимося з «Основами технології виготовлення народної ляльки».
. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Українські народні ляльки (саморобні, хатні) у своїй образній основі є втіленням добра й лагідності. Лялька є посередником між бабусею та онукою, тобто між старшим і молодшим поколіннями. Тому в ній, чи зробленій нашвидкуруч, щоб заспокоїти дитину, чи виготовленій старанно, як подарунок на свято, закладений, крім індивідуального, ще й родовий, етнічний фактор любові та сподівань, віри в добро та захист від злих сил.
Ляльки –іграшки виготовляли з різних матеріалів. Традиції їх виготовлення зберігають народні майстри.
Як свідчать дослідження вчених сільська дівчинка, як правило, мала не одну ляльку, а декілька, іноді й цілий ляльковий ансамбль (до 20 фігурок, що кожна мала своє ім’я), із яким було зручно розігрувати або моделювати різні «життєві епізоди», сцени, ситуації. Жителька села Вінинці Переяслав-Хмельницького району Є.І. Мостова, 1948 року народження, пригадує дитинство та ляльки, які їй виготовляла бабуся з того матеріалу, який був у сільській хаті. «У мене було багато ляльок, але найбільше я любила ляльку на ім’я Надя. Ще була лялька Ліда, але вона мені не подобалась, бо вийшла товста, груба… Фігурки ляльок мотали різного розміру, він залежав від величини клаптика тканини, який служив матеріалом для іграшки. Ляльки були змотані з ганчір’я, де виділялась голова запнута хусткою за потилицю, стан, обмотаний ганчіркою у вигляді спідниці, спереду був фартух, підперезаний червоним поясом, рук і ніг лялька не мала. Щоб зробити ляльку, пожують хліба в роті, а потім із нього виліплюють форму голови, яку замотують у шматок старого полотна і зав’язують цей вузлик ниткою. Потім притискають, щоб вийшло як очіпок у молодиці чи стрічка у дівчини. Для тулубу шматок полотна скручували у сувій, примотували до голови». Зберігали фігурки в корзині, в опічку або у скрині, у прискринку. Найчастіше деталі обличчя ляльки не зображували, бо вважали, що через очі в неї може вселитися душа дитини або іншої людини. Обличчя прикрашали хрестом – символом життя.
Для виготовлення ляльок до тканини також додавали клаптики шкіри, мотузки, конопляну паклю, «коси» та качани кукурудзи, солому, суху траву, очерет, липовий луб, кору, дерево, глину, сир. Такі ляльки не шкодили здоров’ю дитини, вони прищеплювали любов до сімейних традицій, рідного краю, рідної природи. Хлопці ворожее дивилися на дівчачі забави, хоч інколи спідтишка самі любили ними погратися. Ляльок-хлопчиків не робили, лише дітей у сповитку, дівчат та молодиць.
Серед народних ляльок явищем особливим, певною мірою унікальним є ляльки Середньої Наддніпрянщини. У селах правого берега Дніпра, між Черкасами й Чигирином, на початку 1960– 1970-х рр. робили ляльки своєрідні за способом виготовлення, складні за декоративною палітрою, розмаїті за функціями та образами. Хоч це ляльки, призначені для гри, проте ігрові риси в них виявлені слабше, ніж у обрядово-магічних. Типові для Середньої Наддніпрянщини ляльки невеликі за розміром, компактні, позбавлені рук і ніг, із порівняно великими головами та із хрестами на обличчях. Хрести були найбільш вражаючою деталлю – набрані з різноколірних ниток, накладених і переплетених таким чином, що на розхресті утворювався квадрат. Бувають ляльки з діточками – немовлятами – лялечками розрізом із сірник.Робилися ляльки в один спосіб, який у літературі зветься вузловим. Такий спосіб свідчить про місцеву лялькову традицію, досить давно сформовану і добре розвинену. Найтиповіші ознаки цієї традиції – вузлова внутрішня основа, форма голови та наявність хреста на обличчі.
Лялька буває різної форми - великою й маленькою. Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Її робили для того, щоб пішов або, навпаки, припинився дощ. Або для того, щоб забрати хворобу від людини.
Залежно від події робили різні ляльки. Якщо для шлюбу, то ляльки виготовляли дуже ретельно. Ляльку вбирали в український стрій, як молоду, робили великий віночок на голову. Також до ляльки - молодої виготовляли пару -молодого. Також дівчата часто разом з рушниками та сорочками в скриню до посоха робили ляльок. Коли ж дівчина виходила заміж, то в родині чоловіка дозволялось, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, тим швидше, і тим здоровіші будуть діти. А коли вже народжувалась дітвора, то , звісно, лялька віддавалась їй. Якщо ж їх робили діти, вони часто робили собі товариша і порадницю. Раніше найкоштовнішим убранням для ляльки ставали клапті старих вишитих сорочок, іншого одягу. Власне, тому українська мотанка позначена регіональними ознаками тієї місцини, де її виготовлено.
Сучасна лялька-мотанка – це мистецький твір, що найчастіше слугує за виставковий чи подарунковий екземпляр. Тому вона повинна бути змістовною, образною, такою, що з’єднує рід і природу, історію та сучасність. Найулюбленішою|любою| і пам'ятнішою|пам'ятною| завжди була і буде тільки|лише| та лялька, яка зроблена своїми руками, в яку ви вклали частинку своєї душі.
«Як ви думаєте|вважаєте|, чи відрізняється сучасна магазина лялька від народної? Якщо "так|та|", то чим?»
З давніх часів в українських сім'ях молода мати, що чекала дитину|дитяти|, робила|чинила| ляльку |«Пеленашку» яка втілювала|уособлювала| собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину|дитяти|, туди клали цю ляльку, і вона ставала оберігом| дитини|дитяти|, її захисницею, символом зв'язку дитини|дитяти| зі|із| своїм родом, і цей зв'язок захищав людину, де б вона не була.
Запитальний ряд
З яких часів починається історія української народної ляльки|?
Чому так шанували ляльку і берегли|зберігали|?
Чому народна лялька була безликою?
Як називається лялька-оберіг|, яку ви виготовили на цьому уроці?
Чим вона вам сподобалася?
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: Знайти інформацію про один із традиційних типів хатніх ляльок.
