тема уроку: ОГЛЯД РОМАНІСТИКИ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА «ЗАПИСКИ КИРПАТОГО МЕФІСТОФЕЛЯ»

На початку XX ст. Володимир Винниченко був одним із найпопулярніших письменників, його твори перекладалися багатьма мовами, а п‘єси ставилися на сценах Європи. Художній доробок митця знала не тільки українська публіка, а й російська, італійська, норвезька, чеська, німецька. Своїм творчим дебютом 1902 року В. Винниченко започаткував у нашій літературі течію неореалізму. Він з’явився в літературі з новим свіжим подихом, своєю дивною, «розхристаною» манерою писання. Майже з самого початку своєї діяльності В. Винниченко займався питаннями етики, політичної філософії, філософії людини, а також проблемами щастя й світової гармонії.

Велика проза В. Винниченка має два періоди

1911-1915 рр.	1920-1940 рр.
Соціально – психологічні романи, написані до еміграції 1920 року: «Чесність з собою», «Рівновага», «По- свій», «Божки», «Записки кирпатого Мефістофеля»	Публіцистичні та творчі шукання в часи еміграції: «Сонячна машина», «Нова заповідь», «Вічний імператив», «Лепрозорій», «Ательє щастя», «Пророк», трактати та есе («Щастя», «Конкордизм»)

Роман «Записки кирпатого Мефістофеля» ― один із фрагментів експериментального мислення Володимира Винниченка. У цьому романі порушуються теми перелюбства, розлучення, життя на віру, визнання легального права опіки над дітьми, аборт, він також звертається до деяких основних проблем людського існування, розмірковує над значенням правди, значенням любові та подружжя, конфліктом поміж розумом та ірраціональністю, які мають суттєве значення для усіх поколінь.

Роман, мабуть, найбільш «читабельний» з цього жанру у Винниченка. Цікаві сюжетні лінії, що сходяться на постаті егоцентричного героя ― колишнього революціонера, хитрого адвоката, знавця людських душ; наскрізний психологічний аналіз, внутрішні монологи-саморозкриття героя, відверті діалоги, наскрізний «київський» фон подій ― все це робить роман непересічним художнім явищем, цікавим і сьогодні.

Вагомість творчих здобутків письменника визначили ще його сучасники (І.Франко, Леся Українка), розцінюючи митця як репрезентанта української літератури початку ХХ ст.

Прослухайте аудіо книгу «Записки кирпатого Мефістофеля» на сайті за посиланням:

https://uabooks.co.ua/audiokniga-zapiski-kirpatogo-mefistofelya-volodimir-vinnichenko/

Історія написання роману

Володимир Винниченко написав роман «Записки кирпатого Мефістофеля» 1916 року, це був його останній роман перед революцією 1917 р. З’явився він спершу 1917-го у російському перекладі в альманахові «Земля», який видавався в Москві, а потім, того ж року, в українських журналах «Промінь» та «Літературно-Науковий Вісник». Наскільки популярним був у цей час Винниченко-романіст, свідчать численні подальші публікації: 1922 року видано у Берліні, 1926 р. — паралельно у двох харківських видавництвах «Рух» і «Книгоспілка», повторно у «Творах» письменника 1928 р. Виходить роман і у серії «Літературна бібліотека» 1928, 1929, 1930 роках.

Літературна критика одразу зауважила вихід нового роману і розцінила його як новий етап у творчості письменника, позначений, зокрема, глибшим психологізмом. В анонсах на роман зазначалося: «Прекрасна аналіза, барвисті малюнки розпаду протиріч зневіреного інтелігента і буржуазної сім’ї». Рецензували роман у 20―30-х роках Ол. Грушевський, М. Жученко, Арсеній Мерич (псевд. Августи Даманської), Я. Айзеншток, І. Очинський, Ю. Шерех та ін.

Звичайно, відгуки були неоднорідні. Поряд з аргументованими висновками, зробленими на підставі аналізу роману, звучала й різка критика (переважно на адресу автора, його політичних поглядів). Крім того, майже всі дослідники творчості Винниченка вказують на наявність інтертекстуальних зв'язків, автобіографічних рис. Так, Біла Шапочка дуже схожа на його кохану Коху, дружину Розалію Винниченко, а образ Клавдії ― це образ, відтворений з особистого життя письменника (мав коханку німкеню Люсю, яка завагітніла від письменника, народила сина. Але дитина за кілька місяців померла). Крім того, 1916 р. у родині Винниченків сталася сімейна трагедія, відбиток якої знаходимо у подальших творах Винниченка, не без «комплексу батьківства». 1914 р. дружина Розалія покинула Винниченка, що було для нього надзвичайно болючим фактом. Через деякий час вона повернулась, завагітніла, але на 6 місяці вагітності (1916 р.) перенесла тяжку операцію, внаслідок якої не змогла більше мати дитину. Дитина, на яку було покладено дуже багато сподівань так і не народилася. Болючі роздуми про цей період у житті письменника мають місце у його «Щоденнику».

Спочатку задумав написати роман про шлюб і сім'ю, який би мав і таку назву «Шлюб». У щоденнику занотував: «Ідея написати річ про шлюб все більше і більше опановує мною... Хіба не в силі людини утворити союз з другою людиною і прожити з нею в злагоді, в обопільній допомозі і співробітництві? Ми з Кохою рахували сьогодні шлюби, які знаємо, і з них 60 нещасливі, 4―5 щасливі й 5―6 під сумнівом. Та хіба ми можемо ручатися, що ті 4―5 справді щасливі? Чому ж це так? Невже справді закон співжиття чоловіка й жінки ― це боротьба і ворожнеча? Яке природне виправдання цьому? В чому причина такого явища? І чи вона одна, чи їх багато?» Винниченко так і не написав задуманої повісті «Шлюб», але створив «Записки кирпатого Мефістофеля», у якому проблема шлюбу є чи не центральною проблемою твору. Основне питання твору, яке намагається дослідити головний герой ― це співвідношення розуму і інстинкту. З цієї позиції досліджується питання любові як такої.

Ознайомтесь із аудіоматеріалами за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=rEd6hAIb_5U

Поміркуйте над запитаннями

- Які події, життєві факти, ідеї епохи лягли в основу твору? Реальність та авторська фантазія?
- Яка тематика роману, його проблематика?
- У творі характерні ознаки соціально-політичного, утопічного, пригодницького чи авантюрно-детективного жанру?
- Скільки сюжетних ліній має роман ?

Характеристика образів роману

«Асоціативний кущ»

Серед низки персонажів чітко виділяється одна постать ― Яків Васильович Михайлюк. Він є «автором» і головним героєм ― композиційною вертикаллю твору. Тому основним у романі є те, що відбувається з Михайлюком і як він це переживає. Роль інших персонажів визначається як супровідна: вони позначають одну з іпостасей головного героя. Нечипоренко представляє минуле Михайлюка, Сосницький, Кривуля ― примари майбутнього, Клавдія і Ганна Забережна (Біла Шапочка) символізують відповідно фізичне й духовне бажання героя.

Цитатна доріжка

Поміркуйте, які риси особистості відобразилися у цих висловлюваннях:

«Сім'ю не можна зруйнувати збоку. Вона завсіди розпадається зсередини».

«Кожний любить свою молодість, кожний з солодким болем скидує з неї все, що було колись брудного, й лишає собі тільки саме радісне, зворушливе».

«Найпевніша ознака самотніх та, що вони нічого й нікого не люблять».

«Мені приємно заманити чоловіка на саму гору й зіпхнути його вниз. І той момент, коли в очах, розширених надією й захватом, блискає жах, — є найкращий».

«Моральність — це рожева пудра на законах природи».

«Боже, як мало людині треба, щоб вона була щаслива!».

«Родина, діти — от ця незрозуміла, могутня сила, яка часто ламає всі закони нашої логіки, всі розуміння розумного, цільного, гарного».

«Закоханість не є любов. Любов приходить тоді, як одходить закоханість».

Цікаво знати

За мотивами роману український кінорежисер Юрій Ляшенко зняв однойменний фільм (1994), який отримав нагороди і премію «Деметра». Переглянути фільм можна за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=1fR3hrDKZnc