Літературне читання

Тема: Олесь Гончар. Солов'їна сторожа

Недільний день, початок літа, їдемо в Канів. Раз у раз набігає дощ, іноді просто злива бурхає навстріч, затуманює скло машини, потім враз ніби розвидниться, навіть проблисне попереду блакитний клаптик неба.

В нашому товаристві — юна особа, дівча, цікаве до всього. Цій особі надається право обрати місце для короткочасної зупинки.

— Ось тут! — вигукує дівча.— Або ні — краще тут!..

Всюди ж така краса. Життям буяє соковита зелень хлібів, садки та гаї. На узбіччі дороги стеляться руна гороху, густого, намоклого, блищать у рясній дощовій росі, суцільною смугою далеко вруняться обіч асфальту.

Доки стоїмо, дівча, шукаючи стручків, весело плутається в горосі, заросилося по самі вуха, але горох, виявляється, ще без зернят, він поки що тільки цвіте.

А по другий бік траси — що там? Хліба й хліба, пшениці, овес, все буйне, соковите, кожне стебло набрякло зеленою вологою. Ступиш крок — і з-поміж зеленого раптом зірочка синя!

— Що то синіє?

— Волошка.

— Гарна яка!

Для нашої супутниці це дивина, відкриття, дівча в захваті, та й для нас, дорослих, це також радість... Ще є на Україні волошка!

І жайвір у небі є. Он він, невтомний, десь там угорі тюрлюкає, розливається стодзвонно, на все небо дзвенить, а сам — невидимий. Шукаючи птаха, дивимось у блакить, цікаво нам, хто перший побачить: де ж він? Розтанув у сяйві, нічиєму зору він не дається, а далі десь там інший озвався, за ним ще якийсь у самій високості видзвонює, ще завзятіш грає— виграє на своїх невидимих дзвіночках...

Таке тут небо.

А низом перепілка десь із хлібів повноголосо сповістила про себе. Для нашої супутниці голос перепілчин і зовсім диво із див, адже дівча вперше чує оце:

— Під-падьом! Під-падьом!

Озвалося спершу за горбом, а потім раптово підпадьомкнуло зовсім близько, серед вівса, ніби перепілка навмисне перемістилася ближче до нас, щоб ми краще почули її, польову пустунку.

В цікавості застигла й жде.

— Побіжу! Підкрадусь тихенько! Зблизька хочу на неї глянути!

Ледь русявіючи кісками серед вівса, дівча шаснуло в напрямі, де перепілка востаннє підпадьомкнула, але там тихо, там ніби справді вичікують, доки дівча підбіжить ближче, щоб потім враз, уже з іншого місця, ще голосніше, аж ніби задирливо:

— Під-падьом!

Перепілка ця, видно-таки, пустунка, вона нібито радіє, що є нагода їй побавитись з маленькою людиною. "Ось тут я! Ось тут! Ану шукай мене!" І голос подає то звідси, то звідси, загукує дівчину, зваблює до себе в польову гущавінь.

Пробуємо вистежити жартівницю. Кожен наполягає на своєму:

— Десь отут вона!

— Та ні — лівіше! Здається, отам!..

Марні наші лови. Завабниця польова так і не з’явилася, не вдалося побачити: яка ж вона?

Одначе пора їхати далі.

Минаємо соснові молоденькі бори, що їх насаджено людськими руками, проскакуєм бетонову гать через Дніпро, чи то пак через Канівське море, й ось уже перед нами гора, ця свята гора...

Зеленим лісом вкриті схили Чернечої, могутньою буйною зеленню виповнено і всі яри та приярки, урочища вікові. Дерева дужі, круті, гіллясті, кущі непролазні — все якесь первісне, все немовби самим своїм виглядом хоче показати людині, яка земля ця плодюча, які надпотужні сили таяться в ній. Глянеш униз — ніби з літака бачиш суцільні верховіття дубів, глянеш угору — на схилах живе коріння м’язисто випинається з землі. А ще вище насупилась хмара, і чути, як дощ у ній шумить. Блискавка десь за горою креснула. Хмара помітно більшає, росте, сутінь від неї лягає на зелену діброву; середина дня, а дерева стають ніби вечірні, зелень вся притемнилася,— так ось, виявляється, звідки в піснях оті темні ліси та чорноліси, що ними повниться наш фольклор! А кому не доводилось бачити справжніх темних урочищ, тому слід би поблукати по цих канівських байраках та крутоярах, або, опинившись десь у Холоднім Яру, відчути недоторканість землі, прохолоду джерел, відчути подих зовсім близької хмари, що сутенясто й суворо пливе над тобою...

Хоча день і дощовий, а всюди людно, відвідувачів багато, щойно прибулі прямують від пристані та від автобусів до крутих, широких сходів, щоб по них підійматися на вершину Тарасової гори, інші, чий день починався раніше, з посвітлілими лицями вже спускаються звідти. На одному з майданчиків, де сходи роблять коліно, гуртиком перестоюють змокрілі від дощу дівчата, зі сміхом розіпнувши над собою єдину на всіх парасольку, поблизу від них зупиняються, теж промоклі до нитки, мандрівні юнаки з рюкзаками,— всі, притихнувши, вслухаються, як дощ шумить по зеленій листві кремезних дубів, як і далі вся гущавінь повниться цим рівним, лагідним шумом, чути його всюди — в заростях, у яругах, в рутвяних проваллях байраків. Ці крутояри-байраки, що колись чули, може, грізний гайдамацький перегук, сьогодні не відлякують нікого, навпаки, своїм диким первісним виглядом вони скорше радують прибулих сюди людей: яка розкіш та сила природи! Без кінця дивився б на цю купану й перекупану дощем зелену могуть.

На верхніх східцях якісь екскурсанти, певне, африканці, обступивши високу блондинку, свою проводжату, слухняно вбирають її інформацію, вона ж, заволодівши загальною увагою, дзвенить їм про те, скільки солов’їв, буває, злітається сюди в гарні весни, всі оці хащі були торік переповнені ними, їхнім виляском, тьохканням,— справжні солов’їні фестивалі тут відбуваються, а от зараз чомусь не чути... Сива дама з-під японської парасольки зауважує задумливо, чи не якісь кліматичні збурення стали птахам перепоною на їхнім шляху? Адже цієї весни сніг, кажуть, випав навіть на екваторі...

Сніг на екваторі, де ні люди, ні птахи ніколи його раніше не бачили,— з такою дивовижею нелегко було б зіткнутися солов’ям...

Шумить дощ.

Дівча наше, прищулившись між дорослими, вслухається в зарошену гущавінь, чи не озветься звідти хоча б один соловейко, який-небудь відважний соліст, що, не злякавшись ні відстаней, ні збаламучень у природі, прилетів-таки до своїх рідних місць... Вслухаємось і ми, одначе жодного витьохку ніде, тільки шумлять і шумлять дощем крутосхили гір та зелені глибини яруг.

Буде потім пам’ятник високий до хмар, квіти дівча покладе на мармур могили... А ще далі — знайомство з музеєм, з цим новітнім палацом, що як знак шани й любові народної постав на самому верхогір’ї. З напруженою увагою, не пропускаючи жодного слова, слухає дівча розповідь котроїсь з охоронниць меморіалу про велике й багатостраждальне життя Поета. І як потім обірвалося те життя, і як везли Поета з далеких країв сюди, щоб поховати тут, над Дніпром, де він заповів. Уперше дізнається дівча про те, як тодішні київські студенти, зустрівши скорботний кортеж ще далеко від Києва, випрягли волів і самі впряглися у воза з домовиною і так самотуж везли його через дніпровський міст серед тужби незліченних натовпів, серед горя всієї України... А потім уже тут, біля підніжжя гори, київські дівчата взяли на плечі важку, вкриту червоною китайкою домовину, бо так звичай народний велів: коли неодруженого ховають, його домовину годиться нести дівчатам. Ніяких сходів на цій горі тоді ще не було, тільки звивиста стежка між хащами п’ялася на самий вершечок гори, і так, по крутизнах, рухалася процесія, продираючись крізь хащі, а попереду тих, що несли домовину з тілом небіжчика, також інші дівчата, розкидаючи квіти та зілля на стежку, бо такою — в квітах! — повинна була бути остання стежина тому, кого люди на цій землі найбільше любили.

Слухає дівчатко, притаєна сльоза час від часу зблисне під віями.

Потім ще буде мова про майбутню розбудову музею, про додаткову експозицію та нову систему охорони, яка начебто має бути введена незабаром, і хтось висловлює занепокоєння, чи достатньо буде вона ефективною.

— Браконьєри ще не перевелися,— говорить однорукий, з неспокійним обличчям інвалід.— Найдосконалішу сюди треба сигналізацію.

— Місце святе,— додають з гурту,— то й вартові тут мають бути відповідні...

Розмова точиться на майданчику перед музеєм, бо дощ нарешті перейшов, нас огортає повітря тепле, парке, небо вияснюється, ось і сонце бризнуло на вершину гори, де повсюди вируючими святковими натовпами — люд, люд, люд.

— А вартовий уже є! — раптом весело подає голос наше дівча, випорснувши з гурту відвідувачів, що, чимось заінтриговані, посхилялись над високим кущем троянди.— Ось він тут, у гніздечку! — дівча енергійним жестом вказує нам на трояндовий кущ, сміється.

Протискуємось і ми до того куща. Ну це ж треба! Якби хто розповів, то навряд чи й повірили б... На самій видноті перед музеєм, де штамбова троянда одинцем пишно квітує, в її округлій клубчатій кроні темніє між листям маленьке, ледь помітне гніздо, і в ньому... пташка сидить! Тисячі людей проходять, клацають фотоапаратами, гомін перекочується, щоправда, стишений, але ж таки гомін людський, для пташини незвичний, а тим часом вона сидить і сидить, не полохається, не полишає гнізда! Коли низько нахилитись, приглянутись, видно над гніздечком сіреньку голівку і чорну дробинку ока, блискучу, аж ніби несправжню... Око й голівка незрушні, наче муляжні, та ось крихітне створіння хитнуло дзьобиком, поворухнулось, і люд відсахнувся в полегшенім і радіснім подиві:

— Живе!

— Не синтетичне — справжнє!

— І зовсім людей не боїться...

— Виходить, не такі вже ми й страшні...

— Хоча подекуди в полях лісосмуги зостались без птахів: літак як пужне гербіцидами — ніщо живе не витримує...

— А цей молодчина! І влаштувався ж де... Просто як в Омара Хайяма! Троянда і соловей!

— Ні, цього не вигадаєш: перед самісіньким входом до музею, весь час на чатах, отака крихта...

— Солов’їна сторожа в наш час, мабуть, найнадійніша...

Із птаха люди очей не зводять. Коли хтось, зазираючи в гніздечко, заговорить надто голосно, до такого одразу з осторогами:

— Тихіше! Не сполохайте!

Чийсь фотоапарат тільки прицілюється до куща, цьому теж зусібіч:

— Обережніше! Дайте йому спокій!

— Гляньте, яке оченятко в нього! Єй же єй, осмислене!

— Не нахиляйтесь так близько! Злякаєте своїми вусами!

Жарти раз у раз тонуть у виплесках сміху — почувається, що це сміх взаємно зближених, подобрілих людей.

Маленькому ж сміливцеві хоч би що: сидить собі на гнізді, зрідка поводить голівкою, однак, здається, більше з цікавості, не від ляку...

Домашнє завдання: прочитати оповідання. Зробити аналіз змісту твору

Аналіз змісту твору з елементами вибіркового читання

— Яка пора року описується в оповіданні?

— Куди їхали подорожні?

— Яка погода була за вікном автомобіля?

— Як автор говорить про дівчинку?

— Як він її називає?

— Доведіть словами тексту, що всі з любов'ю ставилися до дівчинки.

— Де зупинилися подорожні?

— Як автор описує навколишній пейзаж?

— Від чого всі були в захваті?

— Голос якої пташки почули подорожні?

— Чи вдалося їм побачити перепілку?

— Як автор називає пташку? (Польова пустунка, жартівниця, звабниця)

— Що вразило подорожніх біля входу в музей?

— Поясніть зміст виділеного речення.

Українська мова

Тема: Текст. Заголовок тексту. Відповідність заголовка змісту тексту.

– Сьогодні на уроці ми продовжимо роботу над темою “Текст”. Будемо вправлятись у доборі заголовків до текстів.

Заголовок повинен відповідати змісту тексту, тобто, прочитавши заголовок, можна зрозуміти, про що йтиметься в тексті.

1. Прочитай текст. Про що в ньому розповідається?

Бурштин.

Може, ви бачили гарні, прозоро-жовті камінці, що звуться бурштином (янтарем)? Бурштин — це соснова смола-живиця з давніх соснових лісів. Коли така смола потрапляла в море, вона кам'яніла; це й є бурштин. Його тепер здобувають із морських глибин (Валер'ян Підмогильний).

2. Добери до тексту заголовок і запиши його перед текстом.

3. Із запропонованих заголовків добери до тексту найбільш влучний.

Жовтокоса чарівниця-осінь примчала на золотому коні у ліс. Торкнулася чарівною паличкою верхівок дерев. І зашелестіли на них багряні Шати. На землі рясніє барвистий килим.

Чудовий килим!

(Осінь. Золота осінь. Чарівниця–осінь. Щедра осінь)

2.Спиши і добери  заголовки.

а) У саду росте вишня. Цій вишні вже десять років. Ще дідусь посадив її. На ній багато ягід. Ми любимо сидіти під вишнею.

б) Дятел усе життя проводить у лісі. На деревах він знаходить собі їжу. У дуплах дерев влаштовує своє гніздо. Основна їжа дятла – комахи.

в) У парку було багато лип і тополь. Ми пішли в ліс за грибами. У зоопарку діти бачили слона, бегемота, ведмедів.

 

Домашнє завдання:

 До тексту добери заголовок.

Сергійко посадив деревце. Воно було кривеньке і негарне. Сусіди дивувалися:

―Навіщо отой непотріб у землю встромив?

Але хлопчик старанно доглядав саджанець. Обкопував його, підживлював, поливав, збирав гусінь.

Пройшли роки. Сергійкове деревце стало гарним, струнким, вигналося ген над хатою.

Математика

Тема: Утворення і читання десяткових дробів. Знаменник десяткових дробів.

Посилання на відео урок 

https://www.youtube.com/watch?v=IXvQJ2PxN-Y

https://www.youtube.com/watch?v=Z_c1XjUs-4s 

1. Прочитай і випиши тільки десяткові дроби

1/8,  4/11,  3/10, 7/100,  19/100,  3/15,  9/40,  4/50,  31/100,  56/70,  39/1000, 154/200,  753/1000,  7/10,  21/60,  47/300

2. с.118 №730   Записати у вигляді десяткових дробів

27/100 = 0,27

9/10,  31/100,  547/1000,  28/100,  319/1000,  7/10,  61/1000,  3/10,  905/1000;

9/100,  1/100,  5/100,  4/100,  7/100,  2/100,  6/100,  8/100;

3/1000,  1/1000, 7/1000,  8/1000,  2/1000,  51/1000, 17/1000,  39/1000,  43/1000.

Домашнє завдання: c.118 № 731

Географія

Тема: Країни Центральної Європи (Угорщина, Польща, Румунія, Чехія, Австрія, Словенія, Болгарія). Географічне положення. Основне населення. Столиці. Великі міста.

Угорщина розташована в центрі Європи, далеко від морів, межує з Австрією, Словенією, Хорватією, Україною, Румунією, Словаччиною, Сербією і Чорногорією.

Населяють країні в основному угорці. Ця держава здебільшого безліса і рівнинна. Тільки вздовж кордонів зі Словаччиною і на заході здіймаються невисокі гори. У західній частині країни розкинулось озеро Балатон – найбільше в державі.

Угорщина – країна з розвинутою промисловістю. Виділяється машинобудування, хімічна промисловість.

Майже половина населення Угорщини займається сільськими господарством. У країні розвинуте садівництво, виноробство. Велике значення має тваринництво.

Столиця Угорщини – місто Будапешт. Великі міста – Дебрецен, Печ, Сегед.

Румунія розташована в південно-східній частині Європи. Вона межує з такими державами як Угорщина, Україна, Молдова, Болгарія, Сербія і Чорногорія.

Основне населення – румуни.

Береги республіки омиває Чорне море. Румунія охоплює родючу низовину, по якій тече річка Дунай.

Румунія має великі родовища нафти.

Важливе значення мають машинобудування, лісова, деревообробна, а також хімічна промисловості, основою якої є нафта і газ.

Велику роль відіграє сільське господарство.

Столиця Румунії – місто Бухарест. Великі міста – Плоєшть і порт Констанца.

Болгарія розташована на сході Балканського півострова на південь від Румунії.

Болгарія межує на заході з Сербією і Чорногорією, Македонією; на півдні – з Грецією і Туреччиною, а на півночі – з Румунією

Населяють країну переважно богари.

Поверхня Болгарії гориста. Низовини простяглися вздовж річкових долин. По судноплавній річці Дунай проходить кордон Болгарії з Румунією. Держава з розвинутою промисловістю й механізованим сільським господарством. У країні побудовано великі водосховища, гідро- та атомні електростанції, заводи і фабрики, видобуваються корисні копалини.

У Болгарії розвинуто машинобудування, хімічна і харчова промисловість.

Столиця Болгарії – місто Софія. Великі міста – Пловдів, Варна, порт Бургас.

Польща в адміністративному відношенні поділяється на 16 воєводств. Вона розташована в центрі Європи та має вихід до Балтійського моря. Через її території здавна проходять найкоротші шляхи, що з’єднують Західну і Східну Європу.

Польща межує з такими країнами: Україна, Словаччина, Чехія, Німеччина, Росія, Литва, Білорусь.

Населення Польщі – переважно поляки.

У Польщі розробляються родовища різноманітних корисних копалин.

Господарське обличчя держави визначають такі галузі, як чорна і кольорова металургія, машинобудування, вугільна промисловість. Провідна галузь промисловості – машинобудівна, існує хімічна та текстильна.

У сільському господарстві країни провідним є рослинництво, яке орієнтується на вирощування переважно картоплі і жита.

У Польщі розвинуті всі види транспорту, але основний – залізничний.

Столиця Польщі – місто Варшава. Найбільші міста – Лодзь, Вроцлав, Краків.

Робота з підручником. с.104, опрацювати матеріал.

Домашнє завдання: с.104-107

Фізика та хімія у побуті

 Тема: Поліспасти. Визначення поліспастів. Піднімання важких тягарів за допомогою поліспастів. Використання поліспастів в різних механізмах.

Обладнання заводів металургійного виробництва неможливо собі уявити без підйомно-транспортних машин. На кожній дільниці, в кожному цеху заводів і підприємств не обійтися без кранів, лебідок, талів, домкратів та іншого підйомно-транспортного обладнання. Також більшість машин і агрегатів устаткування металургійних заводів мають у своєму складі такі деталі як блоки, барабани, канати, механізми підйому або пересування.

Поліспаст – це система рухомих і нерухомих (у просторі) блоків, що обгинаються гнучким органом (канатом або ланцюгом), призначена для виграшу в силі (силові поліспасти) або швидкості (швидкісні поліспасти).

У підйомних механізмах застосовують, в основному, силові поліспасти для зменшення зусилля у вітках каната та зниження передаточного числа редуктора. Швидкісні поліспасти використовуються обмежено – в тихохідних гідравлічних та пневматичних механізмах.

Поліспасти поділяють на одинарні та здвоєні залежно від числа канатів, які намотуються на барабан.

В одинарних поліспастах верхні блоки нерухомі в просторі, нижні – рухомі (переміщуються разом з вантажем).

Недоліком одинарних поліспастів є те, що разом з підніманням вантажу відбувається його переміщення також по горизонталі, внаслідок чого реакції опор барабана змінюються і зменшується точність установлення вантажу.

Здвоєні поліспасти  забезпечують точне вертикальне переміщення вантажу і однакові реакції в опорах барабана. Здвоєний поліспаст складається з двох однакових поліспастів із зрівняльним блоком. На барабан (з правою і лівою різьбою) намотуються дві вітки каната поліспаста. Зрівняльний блок призначається для вирівнювання довжин правої і лівої віток каната поліспаста. Розміщується він по осі симетрії здвоєного поліспаста.

Робота з підручником. с.91.

Об’єднуючи кілька блоків разом, дістають ще більший виграш у силі, ніж на одному рухомому блоці.

Об’єднання рухомих і нерухомих блоків називається поліспастом (від грецьких слів полі – багато, спао - тягну).

Поліспаст, складений з однакового числа рухомих блоків в одній обоймі і нерухомих в іншій обоймі, називається кратним (мал.110). Іноді всі рухомі блоки насаджують на одну спільну вісь, а всі нерухомі – на іншу (мал.111).

Щоб підняти тягар на висоту 1 м за допомогою поліспаста з 6 блоками, треба підняти на 1 м кожну з 6 вірьовок, які охоплюють блоки. Тоді вільний кінець вірьовки повинен бути витягнутий на відстань у 6 разів більшу, тобто на 6 м. Діюча сила повинна бути в 6 разів менша від ваги тіла, яке підіймають.

Отже, для рівномірного піднімання тягаря на кратному поліспасті без тертя діюча сила менша від сили опору в стільки разів, скільки в поліспасті всіх блоків.

Поліспасти застосовуються на складах для піднімання вантажів, на будовах – для піднімання матеріалів, на парусних суднах – для натягання вантів, які підтримують щогли і т.д.

На практиці в кратних поліспастах не застосовують більше трьох рухомих блоків. При більшій їх кількості сила тертя стає значною, і поліспаст вже не дає відчутного виграшу в силі.

Посилання на додатковий матеріал:

https://yakukremont.ru/rizne/5970-polispasti-priznachennja-i-pristrij.html

Домашнє завдання: с.91 параграф 37 (опрацювати матеріал і відповісти на питання)

Питання:

1. Що називається поліспастом?

2. Який поліспаст називається кратним?

3. Для чого використовують поліспасти?

4. Поліспаст складається з двох рухомих і двох нерухомих блоків. У скільки разів дає виграш у силі цей поліспаст?