Опубліковано: 2020-03-17
Українська мова
Тема: Речення, ускладнені звертанням
Добрий ранок!
У щоденному мовленні ми десятники разів за годину вживаємо звертання. Без них складно уявити будь-яку комунікацію. Та й на письмі часто доводиться звертатися до когось. Тому дуже важливо знати, як правильно звертатися до співрозмовника і як виділяти звертання у письмі.
Звертання – це слово або сполучення слів, що називає тих, до кого звертається розповідач.
За будовою звертання бувають поширені та непоширені. Іменник або інша частина мови у значенні іменника, якими виражається непоширене звертання, вживаються в кличному відмінку. Поширюється звертання за рахунок узгодженого або неузгодженого означення:
- Зоре моя вечірняя, зійди над горою…(Т. Шевченко).
При звертаннях можуть стояти займенники ти або ви, через які здійснюється зв’язок звертання з реченням. Ці займенники можуть стояти в будь-якому відмінку і виконують у реченні функцію підмета чи додатка. Їх не слід плутати зі звертанням:
- Чому ж ти, лицар мій, на герць не виступаєш, а вітром жалібно голосиш на ріллі? (О. Олесь).
Перед звертанням можуть уживатися вигуки о, ой. Комою від звертання вони не відокремлюються:
- Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий! (Т. Шевченко)
Інші вигуки комами відділяються:
- Гей, бики, чого ви стали? (С. Руданський).
Називаючи адресата мовлення, звертання може додатково виражати ставлення мовця до нього — захоплення, повагу, докір, іронію, ненависть, презирство:
- Уперед, мої соколята!
Звертання, яке стоїть на початку речення, виділяється невеличкою паузою, що на письмі позначається комою. Якщо звертання стоїть у кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього — той знак, який потрібний за змістом речення:
- Цвіти, розцвітай, Україно!
Якщо звертання стоїть у середині речення, то воно відокремлюється паузами й комами з обох боків:
- Спасибі, братику, за добре слівце.
Іноді, якщо звертання вимовляються з особливим почуттям, виразною окличною інтонацією, вони оформлюються в окреме речення, у кінці якого ставиться знак оклику:
- Україно! Ти для мене диво (В. Симоненко).
Звертання можуть вживатися в різних стилях мовлення.
Завдання:
1. Прочитайте. Вкажіть, до кого звернена мова у кожному з поданих речень.
1. Катрусю! Скажи мені щиро: ти не злякалась? 2. Хай щастить тобі, доню (3 тв. Є. Гуцала). 3. Де ж ви, мої голуб’ятка, мої соколи ясні? (М. Вороний). 4. О слово рідне! Хто без тебе я? (Д. Павличко). 5. Вічна слава красі вашій, мамо Маріє! (О. Довженко).
2. Спишіть речення, ставлячи розділові знаки. Назвіть спочатку непоширені звертання, потім – поширені.
1. Літо до побачення! І за все спасибі за поля квітучії ліс зеленокрилий (В. Бичко). 2. Розвивайся старий дубе завтра мороз буде (Нар. творчість). 3. До тебе люба річенько ще вернеться весна (JI. Глібов). 4. Спи моя дитино золота спи моя тривого кароока (М. Вінграновський). 5. Не плачте мамо не треба і ви не журіться тату (А. Малишко).
Домашнє завдання: с.142 правило, вправа 321
Історія
Тема: Узагальнення знань з теми «Життя в Україні за козацьких часів та культура козацької України»
Пригадати та відповісти на питання:
- Які галузі господарства розвивалися за козацьких часів?
- Що таке мануфактура? Що таке ярмарок?
- Що зробив гетьман Сагайдачний для православної церкви?
- Пояснити значення слів: плахта, митрополит, цензура, соборність.
- Описати вбрання українців за часів козаччини.
- Пояснити значення слів: плахта, запаска, очіпок, постоли.
- Чому навчали дітей у початкових школах у XVIII столітті?
- Пояснити значення слів: молитовник, псалтир, колегіум, часослов.
- Скільки друкарень було в Україні у другій половині XVII століття?
- Що таке кирилиця?
- Що таке усна народна творчість. Назвіть відомі вам історичні пісні, казки, легенди, билини.
- Коли в Україні виникла перша музична школа?
- Назвіть визначні архітектурні пам’ятки козацької доби.
-
Домашнє завдання: с.318 , працювання с тлумачним словником
Природознавство
Тема: Ссавці. Загальні ознаки. Гризуни. Особливості та спосіб існування.
Гризуни
Гризуни - найчисленніший ряд класу ссавців типу хордові. До гризунів відносять більше третини видів всіх ссавців. Відмінною рисою представника гризунів є наявність двох пар великих добре розвинених різців, які постійно зростають і, завдяки особливої будові, заточуються протягом усього життя тварини. Ці різці необхідні гризунам для харчування, риття нір, захисту від ворогів і нападу.
У світі відомо понад 2 тисяч видів цих тварин, які об'єднані в підряди (білкоподібні, дикобразоподібні, мишоподібні), кожен з яких ділиться на групи (всього близько 30). Найбільш численний підряд мишоподібні, зокрема родина хом'яків, яка включає полівок, хом'яків, піщанок (половина видів фауни Росії та Україні). Широко відомі родини білячі, боброві, свинкоподібні, нутрієві, шиншилові, тушканчикові, мишачі. Представники гризунів - миші, щури, бурундуки, бобри, морські свинки, ондатри, нутрії, бабаки, тушканчики, ховрахи, білки, тощо.
Палеонтологи вважають, що в процесі еволюції гризуни походять від спільних предків з комахоїдними тваринами. Викопні останки гризунів знайдені в пластах палеоценового періоду крейдяної епохи (близько 60 млн. років тому). В даний час найближчими «родичами» гризунів за будовою і способом життя є представники ряду зайцеподібні.
Гризуни поширені по всій Землі, крім Антарктиди, заселяючи все середовища проживання. Найбільш різноманітна і численна ця група тварин у відкритих місцевостях помірного і субтропічного поясів. Більшість гризунів - наземні тварини. Є серед них напівводні види, які здатні відмінно плавати і пірнати. Деякі гризуни (летяги) живуть на деревах і переміщаються, перелітаючи з гілки на гілку. У ролі сховищ гризуни використовують дупла, розщілини скель, риють нори. Більшість видів цих тварин проявляють активність протягом усього року. Деякі види, що живуть в холодному кліматі, при зниженні температури впадають в сплячку різної тривалості.
Гризуни - це тварини дрібних, рідше середніх розмірів. Найбільший представник - водосвинка, або капібара, що мешкає у Південній Америці. Довжина тіла капібари досягає 1,5 м, а маса 60 кг. Найдрібніше тварина з гризунів - миша-малютка. Її довжина - до 5 см. Зуби гризунів пристосовані до обробки твердої рослинної їжі. Вони харчуються, в основному, рослинними кормами - плодами, насінням, зеленими частинами рослин, деревиною і корою. Тільки деякі види перейшли до харчування комахами та іншими безхребетними, наприклад, пацюки.
Зовнішній вигляд гризунів дуже різноманітний у зв'язку з відмінностями у способі життя. Розрізняються будова тіла, розміри кінцівок, хвоста, форма вушних раковин у різних видів гризунів. Кінцівки у більшості гризунів стопоходячі або полустопоходячі. Хвіст може бути відсутнім, як у морських свинок, а може бути довше тіла, як у мишей і тушканчиків. Добре розвинений волосяний покрив у багатьох гризунів, у деяких видів волоски видозмінені в голки. Забарвлення покриву гризунів різних видів різноманітне.
Будова зубів всіх гризунів подібна. Це характерна особливість усіх представників ряду. У гризунів є по одній парі збільшених різців на верхній і нижній щелепах. Різці гризунів безперервно ростуть і сточуються. У зв'язку з тим, що покриттям передній поверхні є емаль, а задній - дентин, зуби здатні до самоточування, коли тварина гризе що-небудь. Іклів у гризунів немає, а різці розташовані на певній відстані від корінних зубів. Проміжок між різцями і корінними зубами називається діастемою.
Головний мозок у гризунів відносно великих розмірів, але великі півкулі недорозвинені, мають гладку поверхню і не прикривають мозочок. Травний тракт гризунів у зв'язку з вживанням грубої рослинної їжі має характерні особливості будови. Він досить довгий, є сліпа кишка, де їжа піддається тривалому перетравлюванню шляхом бродіння. Шлунок простий або багатокамерний.
Гризуни здатні розмножуватися з неймовірною швидкістю. Більшість видів дають кілька (до 7-8) послідів протягом року, причому в кожному може бути до 10-15 дитинчат. Чисельність гризунів може різко змінюватися, підвищуючись в періоди масових розмножень в 100 і більше разів.
Значення гризунів в природі величезне, так як вони є їжею для багатьох звірів. Багато видів гризунів є шкідниками сільсько-господарських культур, зокрема, зернових. Деякі види можуть бути переносниками гельмінтів і збудників інфекційних захворювань людини (чуми, туляремії, енцефалітів). Тому для обмеження чисельності гризунів-шкідників з ними ведуть боротьбу, знищуючи їх біологічними, хімічними, механічними способами. Серед гризунів є хутрові тварини з цінним хутром - нутрія, ондатра.
Щури
Навіть нині ці кмітливі, хитрі й спритні істоти становлять серйозну проблему для малих і великих міст. А в середні віки вони були справжнім стихійним лихом. Свого часу натураліст Руссенель порівнював появу цих тварин з навалою Чингісхана та Атилли. Їх винищували сотнями, тисячами, використовуючи отруту, вогонь, окріп, навіть відлучали від церкви, прикликаючи на них прокляття небес.
То хто ж ці страхітливі істоти? Найзвичайнісінькі щури, або пацюки. Живуть вони повсюди, а особливо добре їм ведеться біля людини. Вони понад усяку міру ненажерливі і плодючі. Одна самиця щура здатна за рік привести близько сотні собі подібних. Тож вони практично незнищенні.
Найвідоміші щури - чорний і сірий. Останнього іноді називають голландським корабельним щуром. Чорний пацюк завдовжки 35 сантиметрів, з котрих 19 припадає на хвіст. Сірий, відповідно, 42 і 18 сантиметрів. В обох видів легендарне бойове минуле. Чорні щури тероризували в середні віки всю Європу, пожираючи харчові запаси й прирікаючи на голодну смерть цілі міста.
Сірі пацюки здійснили 1727 року похід від Каспійського моря до Італії. Щури величезними зграями рушили на захід після землетрусу. Їх не зупинила навіть повноводна Волга, в якій вони гинули тисячами. Дорогою багатьох зжерли хижі птахи, вовки й лисиці, але то була лиш незначна частина незліченної армії. Того року було знищено багато ланів та складів з продовольством, безліч людей і тварин зегризено на смерть. На одній паризькій бойні протягом місяця знищили 16000 цих істот.
Щури виживають у найскрутніших обставинах. Вони напрочуд живучі - їх не беруть ні морози, ні вода, ні навіть радіація. Так, на одному з островів, де проводилися випробування ядерної зброї, жили щури. Через рік після ядерного вибуху вони не тільки не зникли, а й надзвичайно розмножилися, ставши завбільшки понад метр.
Головні недруги щурів, окрім людей, - кішки й деякі породи собак. До того ж, пацюки поїдають одне одного, чим сприяють власному винищенню. Буває, що батьки пожирають своїх дітей, і навпаки. У щурів існує дуже цікаве явище - так званий щурячий король. Насправді, це клубок переплетених хвостами й лапками щурів, що іноді містить у собі до 50 особин. Живуть вони лише за рахунок підношень інших щурів, оскільки самі не можуть рухатися. Це явище досі є загадкою для вчених.
Щури дуже кмітливі істоти. Свою кмітливість і відвагу вони проявляють насамперед у добуванні їжі. Ось як, наприклад, пацюки крадуть яйця. Один щур охоплює яйце передніми лапами, а другий тягне його за хвоста до нори. Дуже оригінально добувають вони і сметану з банок і вузьких посудин. Щур опускає туди свого хвоста, а потім дає іншим його облизувати. Для людини щури небезпечні тим, що переносять жахливу хворобу - чуму. Це одна з причин непримиренної з ними боротьби. Потерпати, що цей вид вимре, не доводиться, бо щури дуже швидко набувають імунітету до різних отрут. Деякі вчені вважають, що після ядерної війни на землі залишаться тільки таргани й щури.
Миші
Миші видаються симпатичнішими за щурів. Проте, шкоди вони завдають не менше. Окрім того, ці істоти розносять жахливу хворобу - холеру. Тому люди так наполегливо їх винищують.
Найпоширеніші три види мишей. Перший - хатня миша, що живе в сільських оселях і навіть у міських помешканнях, завдаючи людям чимало клопоту. Завдовжки вона разом з хвостом до 18 сантиметрів.
Другий вид - лісова, а третій - польова миші. Способом життя всі три види схожі між собою, причому віддавна відома людині хатня миша легко приручається. Лагідна й жвава, вона неабияк тішить господарів. Деякі хатні миші навіть уміють співати й заливаються трелями, що нагадують пісню молодої вільшанки. Шкода, яку робить хатня миша, навіть не в тому, що вона краде їстівні припаси, а в тому, що нівечить книжки й меблі.
Розмножуються ці гризуни надзвичайно швидко. Протягом року одна самиця приводить до 45 мишенят.
Лісова миша поширена по всій Європі й Середній Азії. Вона така сама спритна, як і хатня, але вміє ще й стрибати. Польова миша живе на величезній території від Рейну до Західного Сибіру. Це найменш спритна з усіх мишей, зате найдобродушніша. Живиться вона збіжжям, комахами, червами. Ця істота не тільки прудко бігає, а й вміє лазити по стеблах. Найцікавіше, що польова миша будує свої гнізда на зразок пташиних, вправно звиваючи їх з прутиків.
Бобер
Бобер віддавна користується загальною пошаною як вправний чотириногий будівник і лісоруб. Він став не тільки уособленням працелюбності й наполегливості, а й багато чого навчив людей, які запозичили у нього деякі методи й інженерні вирішення при будівництві гребель. П'ять мільйонів років тому предки бобрів могли позмагатися з самим ведмедем. Теперішні бобри, звісно, значно менші. Доросла особина важить 20-30 кілограмів при довжині 120 сантиметрів, а деякі старші самці заважують до 45 кілограмів. Близько 15-18 сантиметрів загальної довжини бобра припадає на унікальний хвіст завширшки 15-18 сантиметрів.
Бобри - чудові плавці. Відштовхуючись від води дужими задніми лапами, вони розвивають швидкість до 10 кілометрів на годину. Цілком імовірно, що саме боброві перетинчасті лапи надихнули винахідника ластів для плавання. Передні, досить маленькі, лапи бобра позбавлені перетинок, зате мають довгі міцні кігті для копання. Плаваючи, бобер стискає передні лапи в кулачки й відгортає ними все, що йому заважає. Ними ж він носить гілки й глину, притискаючи їх до грудей і нижньої щелепи.
Від холоду бобра рятує товстий шар жиру й густа гарна шерсть, за якою він старанно доглядає, розчісуючи роздвоєними кігтями задніх лап. Аби хутро не намокало, бобер змащує його маслянистою рідиною зі своїх залоз. Бобри, що живуть біля великої річки чи озера, нерідко викопують собі нору в крутому березі. А уславилися вони тим, що роблять у струмках греблі і зводять неприступні хатинки-острівці.
Для будівництва й споживання бобри використовують вільху й осику, що густо росте понад берегами. Дерева вони валять, перегризаючи стовбур. Тоненьку вільху бобер перегризає десятьма укусами. Відгризені шматки він переносить у зубах на будову й втикає гострими кінцями в дно. Інші цурпалки вкладає так, щоб їх не віднесло течією. Помалу над річкою здіймається рівний вал з хмизу, пригнічений задля певності важкими, до 15-18 кг каменюками. Довершує будову глина, листя та всілякий непотріб.
Якось у США виявили боброву греблю шість метрів заввишки, а завдовжки всього десять метрів. А ось біля містечка Нью-Гемпшир знайшли греблю завдовжки 1200 метрів, а в загаті за нею було збудовано 40 бобрових хатинок.
У XIX сторіччі бобри ледь не зникли через моду на їхнє розкішне хутро. Врятувало їх те, що ця мода невдовзі минула, і було ухвалено закон про охорону цих тварин. Бобри почали так швидко плодитися, що в деяких районах завдавали справжньої шкоди, затоплюючи поля, дороги й лісові ділянки. У таких випадках їх доводиться відловлювати й переселяти у віддалені місця, де вони можуть, нікому не заважаючи, будувати свої греблі.
Домашнє завдання: с.174 параграф 52
