Тема: «Медіаграмотність –  основні правила».

  «Якщо ви бажаєте, щоб життя посміхалось вам, то подаруйте йому спочатку свій хороший настрій».

Бажаю вам дізнатися для себе щось нове, взяти щось на замітку та загалом гарно провести час.

Перегляд відеофрагменту [https://www.youtube.com/watch?v=IeBmvFMfYWw]

Чи помітили ви, що інформація, яка звучить з екрана телевізора, з інтернету та інших джерел засобів масової інформації сприймається як 100 % правдива. А чи так має бути?

Чи взагалі перевіряють її? Яким чином можна це зробити?

А що таке взагалі Медіапростір? Які асоціації виникають у вас, коли ви чуєте це слово? Якщо звернемося до Інтернету, то Вікіпедія дає таке визначення медіапростору:

Медіапростір — це «електронні умови, в яких групи людей можуть працювати разом, навіть якщо вони не знаходяться в одному й тому ж місці в той самий час. В медіапросторі, люди можуть створювати в реальному часі візуальні та звукові середовища, які охоплюють фізично розподілені площі. Вони також можуть контролювати запис, доступ та відтворення зображень і звуків з цих середовищах»

Проблемне питання: «Чи може все, що ми чуємо та бачимо, відповідати дійсності?». Давайте про це й поговоримо.

Вседозволеність і вседоступність Інтернету вабить і підкупає, дає ілюзорне відчуття дорослості. Це новий простір, який ми не можемо контролювати, але повинні навчитися жити в ньому та усвідомлювати його ризики.

Хто вчасно пояснить і навчить розбиратися, яка інформація правдива, а яка – напівправдива, або й прямий обман? Як зорієнтуватися у швидких і перевантажених потоках інколи геть непотрібної інформації? Що можна безпечно робити, а що несе надмірні ризики? Як взагалі підготуватись до взаємодії із новою реальністю?

І в якості відповіді на всі ці запитання з’являється медіаосвіта – новий напрям підготовки до ефективної взаємодії з медіа, навчання тому, як краще використовувати медіа у власному житті.

Прочитайте історичну довідку про медіаосвіту.

Історична довідка

Медіаосвіта у своїй початковій формі з’явилась у Великій Британії у 1930-х роках; її метою було проведення своєрідного «щеплення» проти потенційних негативних ефектів знайомства дітей з матеріалами ЗМІ в умовах свободи слова. Після Другої світової війни, а особливо починаючи з 1960-х років, елементи медіаосвіти широко впроваджуються у країнах Західної Європи та Північної Америки, чому сприяв розвиток науково-технічного прогресу. Медіаосвіта як окремий напрям з’явилась у 1950-х, епоху перших масових телевізорів. Тоді вперше курси медіаграмотності почали вводити у навчання старшокласників. У 1970-х роках медіаосвіта увійшла до переліку обов’язкових шкільних предметів у північноєвропейських державах – Фінляндії, Швеції й Данії.

Тоді ж ЮНЕСКО постійно зверталося до проблем медіаосвіти, яка в офіційних документах цієї організації розумілася як одне з «фундаментальних людських прав», нерозривно пов’язане зі свободою самовираження та отримання інформації. Протягом 1980-х – 2000-х років на кількох фахових форумах ЮНЕСКО ухвалювалися документи, які рекомендували національним урядам запроваджувати всеохопні програми медіаосвіти на всіх освітніх рівнях.

Таким чином, нині всеосяжне впровадження медіаосвіти є однією з визначальних тенденцій розвитку освітніх систем країн Європейського Союзу.

Хочу додати, що у травні 2010 року Національна академія педагогічних наук схвалила «Концепцію впровадження медіаосвіти в Україні», в якій медіаграмотність трактується як складова медіакультури, яка стосується вміння користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіа засобів, успішно здобувати необхідну інформацію, свідомо сприймати й критично тлумачити її, відділяти реальність від її віртуальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконструйовану медіа джерелами, осмислювати владні стосунки, міфи й типи контролю, які вони культивують.

Для того щоб жити в медіапросторі, в якому ми з вами знаходимося, щоб комфортно там себе почувати, щоб вести свою діяльність ми повинні бути медіа грамотними.

- Не можна не погодитися з канадським науковцем і консультантом з питань медіаграмотності Крісом Ворснопом, який дав таке трактування «медіаграмотності»: «Це сукупність мотивів, знань, умінь і можливостей, що сприяють добору, використанню, критичному аналізові, оцінюванню, створюванню та передаванню медіа текстів різних форм, жанрів, а також аналізові складних процесів функціонування медіа в суспільстві».

Зараз кажуть, що сучасний медіапростір неякісний, тут є все: «круті», «класні» речі, якими можна користуватися, від яких можна отримати багато користі, але є медіапродукти, які, на жаль, роблять позицію сучасної людини не зовсім правильною. Що ж з цим робити? Можна жалітися, можна заборонити Інтернет, всі гаджети, але ми з вами розуміємо, що заборона – це не вихід. Вірним шляхом є підвищення власного рівня медіаспоживача та медіа створювача.

Існують такі види неякісної інформації:

- Джинса (замовна); Джинса́ — сленгове слово, яке використовується переважно в медійній спільноті. Синонім терміна «прихована реклама». Означає зумисну приховану рекламу чи антирекламу, подану у вигляді новин, авторських текстів, аналітики й телевізійних програм тощо.

- Фейкова (неправдива); Фейк – це слово іншомовного походження (від англійського “Fake”), що означає підробка, фальсифікація. Спершу даний термін почав вживатися в мережі інтернет, а потім почав широко використовуватись і в повсякденному житті.

- Неактуальна (застаріла);

- Неперевірена

А тепер після почутої інформації виконайте практичну роботу. Пропоную вам переглянути декілька слайдів і відповісти чи можна інформацію, яку вони несуть в собі назвати якісною? Якщо ні, то до якого виду неякісної її можна віднести та чому?

А зараз уявіть ситуацію: ви збираєтесь здавати ЗНО і треба знайти інформацію щодо підготовки. Звісно, звернетесь до Інтернету.

- В пошук ви так і вводите «Як добре здати ЗНО», натискаєте відео, вам висвічується цілий список відео, що стосується вашого запиту. Пропоную вам переглянути декілька з них.

Ø перегляд відео 


https://www.youtube.com/watch?v=3m9bvaKFa4Q


 https://znoclub.com/zagalni-porady/221-yak-zdati-zno-koli-nichogo-ne-znaesh.html


Питання для обміркування:

- Чи стосувалися вони вашого запиту?

- Чи були вони для вас корисними? Чим саме?

- Чому, попри те, що друге відео не містило відповіді щодо вашого запиту ви могли б натиснути на його перегляд? (заголовок)

- На що ще потрібно звертати увагу, перш ніж переглядати відео з такими заголовками? А чому ще ми можемо стверджувати що друге відео не містило для нас корисної інформації?

У величезному потоці інформації треба вміти знайти потрібну, не вестися на фейкові новини, клікбейти. Для цього треба розвивати критичне мислення.

Крити́чне ми́слення — (дав.-гр. κριτική τέχνη — «мистецтво аналізувати, судження») — це наукове мислення, суть якого полягає в ухваленні ретельно обміркованих та незалежних рішень. Головним чином йому притаманні такі властивості, як усвідомленість та самовдосконалення.

- Навички критичного мислення дадуть вам змогу не потонути в інформаційній лавині, не піддатися маніпуляціям, допоможуть приймати зважені рішення та відстоювати їх. Критичне мислення допомагає в пошуку нових шляхів розв’язання проблем. Розвиток критичного мислення є важливим, важливо вміти розпізнавати інформацію, аналізувати джерела і мотиви, приймати зважені рішення.

Давайте підсумуємо все почуте та спробуємо визначити основні принципи медіа грамотного медіаспоживача.

- Правильно сформулювати запит

- Не відволікатися на реклами, адже більшість з них фейкові

- Перевірити актуальність (дата)

- Перевірити джерело інформації