Опубліковано: 2020-04-27
Тема: Українське козацтво – видатне явище історії.
Сьогодні, діти, ми поговоримо про нашу прекрасну неньку – Україну.
В історії та культурі кожного народу важливе місце займає військова культура. Військові традиції, звичаї передаються з покоління у покоління, на них виховуються діти, їм належить важливе місце у вихованні майбутніх громадян – патріотів своєї держави.
Вивчаючи факти з історії бойових мистецтв, ми буваємо вражені спадковістю, тяглістю військових традицій.
Збройні сили українського народу мають давню історію. Одна із найяскравіших її сторінок припадає на XV ст. Саме тоді сформувалось українське козацтво.
Слово "козак" має тюркське походження – від давньотюркського "кьоз", що означає ходити, бродити, мандрувати. Вперше зафіксоване у словнику половецької мови зі значенням "вартовий", "бадьорий" та у написі початку XIV ст. до збірки святих Сурожа (Судака). В українській мові у різні часи ним означали:
1) у другій половині XV ст. – прикордонників і промисловців-уходників (останні мали промисли на "нічийних" землях);
2) у другій половині XVI ст. – запорожців і реєстровиків;
3) у добу Гетьманщини – представників козацького стану;
4) з кінця XVIII ст. до 1917 р. – представників військового стану на Дунаї, в Приазов'ї та на Кубані.
Слово "козак" також вживається для означення вільної людини, шукача пригод, вправного вершника, найманого воїна тощо.
Козацтво – збірна назва козаків в Україні і в порубіжних державах. Українське козацтво – видатне явище в європейській історії. Його унікальність полягає у тому, що воно стало окремим суспільним станом із визначеними правами й мало свою територію, незалежну від державної адміністрації. Поява цієї нової соціальної сили була обумовлена передусім посиленням соціального, економічного та релігійного гноблення широких верств населення. Подібно до лицарів-хрестоносців, вони були авангардом християнського світу на Сході і перетворились на своєрідний лицарський орден, що вимагав від своїх членів суворої дисципліни і самопосвяти.
Перша письмова згадка про українських козаків датується 1489-1492 роками, коли вони розбили татарський корабель під Тягинею (Бендерами).
Козацькі керівники мали титул "гетьман". Так у Польщі та у Великому князівстві Литовському називали командувача збройними силами. Повноваження гетьмана реєстрового козацтва були суттєво обмежені польсько-литовським урядом. На чолі козацького війська, або «коша», стояв виборний кошовий отаман.
Козаки були чудовими зброярами, виробляли порох. Зі зброї у вжитку у них були рушниці, пістолі, списи, шаблі, самопали, келепи – бойові молотки, сагайдаки, якірці, ножі, панцери, пищалі та гармати. Але особливо відзначалися майстри запорізьких бойових човнів.
Козацьке військо, як і будь-яке інше, мало свою військову атрибутику, тобто клейноди, – корогви (прапори), булави, перначі, бунчуки, печатку з гербом тощо.
Посилання на дуже цікавий фільм про козацтво – нижче:
