Загальні уявлення про смерть – характеристика клінічної та біологічної смерті

Клінічна смерть – це такий стан організму, який виникає на протязі декількох хвилин від 3 до 5 хвилин після зупинки дихання та кровообігу, коли зникають всі зовнішні прояви життєдіяльності, але в найбільш чутливих до гіпоксії органах та тканина незворотних змін ще не відбулося. Клінічна смерть – повторна фаза помирання. У цьому стані зовнішніх признаках смерті організму (відсутність серцевих скорочень, самостійного дихання, рефлексів на зовнішні дії) зберігається потенційна можливість відновлення його життєвих функцій за допомогою методики реанімації. При клінічній смерті на ЕКГ реєструється повне зникнення комплексів або фіблярної осциляції, поступово зменшуваної частоти амплітуди, моно або біполярні комплекти з відсутністю диференційовки між початковою та кінцевою частинами.

В клінічній практиці при раптовій смерті в умовах нормальної температури тривалість стану клінічної смерті триває 3-5 хвилин. Тривалість клінічної смерті визначає відрізок часу від зупинки серця до відновлення його діяльності, хоча в цей період проводились реанімаційні міроприємства, які підтримували кровообіг в організмі. Якщо ці міроприємства були початі своєчасно і були своєчасними і ефективними, про що судять відновлення пульсу на сонних артерія. За срок клінічної смерті потрібно рахувати за час між зупинкою кровообігу і початком реанімації.

Згідно теперішнім даним повне відновлення функції організму, в тому числі вищої нервової діяльності, можливо і при більш тривалих сроках клінічної смерті, при у мовах ряду дій, здійснюваних одночасно і також деякий час після основних міроприємств.

Цей вплив (дав) (міроприємства застосовували для підвищення АТ, покращення реологічних показників крові, штучної вентиляції легень, гормональної терапії, детоксикації у вигляді гемосорбції, плазмофереза, промивання організму, обмінюю чого переливання крові і особливо одонорського штучного кровообігу, а також деяка фармакологічна дія на мозок) нейтралізує ряд після реанімаційних заходів факторів і дійсно полегшує протікання так званих після реанімаційних факторів і дійсно полегшує протікання так званих після реанімаційних захворювань.

Ознаки клінічної смерті:

1. Відсутність свідомості.

2. Відсутність проявів дихання.

3. Відсутність пульсу на магістральних судинах (стегнова та сонна артерія).

4. Порушення серцевої діяльності.

5. Розширення зіниць, відсутність реакції їх на світло.

6. Діагностика клінічної смерті – стану.

7. Забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів.

8. Укласти хворого на тверду горизонтальну поверхню, під шию покласти валик і максимально закинути голову; висунути вперед нижню щелепу, очистити носоглотку й рот за допомогою відсмоктувача або пальцем обмотаним бинтом чи носовою хустинкою.

9. Проведення штучного дихання за методом рот в рот до носа. Один реаніматор на 2-3 вдохи 10-15 серцевих компресій. Якщо два реаніматори то 1 вдох – 5 компресій.

10. Відновити кровообіг: Штучну вентиляцію легень поєднюють із непрямим масажем серця.

Через кожні 2 хвилини проводимої реанімації робимо перерву на декілька секунд для перевірки ефективності реанімації. Якщо на протязі 30-40 хвилин ознаки клінічної смерті зберігаються серцево-легеневу реанімацію припиняємо.

Важливим фактором, що впливає на тривалість клінічної смерті є температура оточуючого середовища. При раптовій зупинці серця клінічна смерть в умовах нормотермії триває до 5 хвилин, при мінусових температурах – до 10 і більше хвилин. Тривалий період вмирання значно погіршує ефективність реанімації. Біологічна смерть виникає тоді, коли внаслідок незворотніх змін в організмі, та насамперед, в ЦНС, повернення до життя неможливе.

Комплекс невідкладних заходів, що здійснюють хворим в стані клінічної смерті та направлений на відновлення життєдіяльності організму і попередження незворотніх порушень його органів та систем, називається реанімацією. Людина, що здійснює оживлення потерпілого, зветься реаніматором.

- Повернути хворого до повноцінного життя можна лише при кваліфікованому та послідовному проведенні комплексу реанімаційних заходів.

Біологічна смерть

Якщо вчасно не застосувати методи оживлення, то після клінічпої смерті наступає біологічна смерть, для якої характерне незворотнє порушення процесу обміну речовин. Біологічна смерть є остаточною і з цього стану повернутись до нормального стану є неможливо.

Основні принципи оживлення хворих в термінальних станах

При наданні невідкладної допомоги хворим в термінальних станах слід направити усі свої зусилля на штучну заміну та стимуляцію згасаючих функцій організму. Існує декілька заходів, які направлені на досягнення вищевказаної мети:

1. Внутрішньоартеріальне накачування крові. Перевагою цього методу є швидший початок кровопостачання серцевого м’яза. В одну із артерій великого калібру (плечева, сонна, бедрова) вводать канюлю або голку і подають кров під тиском у 160-180 мм.рт.ст. (при передагональному стані) та 200-220 мм.рт.ст. (при агонії, клінічній смерті). Високою ефективністю також відзначається перекачування крові з норадреналіном (200-250 мл. крові на 0,5-1,0 мл. розчину норадреналіну 1:1000). Серцева діяльність як правило відновлюється після переливання внутрішньоартеріально 250-500 мл. крові.

2. Масаж серця. Використовується в комплексі із інтенсивною інфузійною терапією та ШВЛ (штучною вентиляцією легень). Розрізняють непрямий (закритий) та прямий (відкритий) масажі серця. Ефективність масажу серця визначається підйомом систолічного артеріального тиску до 70-80 мм.рт.ст.. Крім того сприятливий результат цієї процедури може залежати і від терміну, коли розпочали робити масаж серця.

3. Дефібриляція серця. Переважно використовується електрична дефібриляція, коли фібриляція, що виникла на фоні гіпоксії усувається за допомогою одинарного елекричного імпульсу. Для боротьби з фібриляцією також використовують хімічні засоби: 5% розчин хлориду калію, новокаїну (5-10 мл. 1% розчину). Внаслідок пригнгічуючого впливу хлориду калію необхідно ввести його антагоніст – хлорид кальцію (0,25 мл./кг. 10% розчину)

4. Штучна вентиляція легень. Проводити ШВЛ необхідно негайно при появі признаків кисневого голодування організму. Найбільш ефективна ШВЛ яка виконується за допомогою спеціальних апаратів. При відсутності їх використовуються методе “рот в рот” або “рот в ніс”. Перед початком ШВЛ не6хідно провірити прохідність верхніх дихальних шляхів, а при наявності в них слизу чи крові – відсмоктати їх. ШВЛ проводиться через маску, інтубаційну або трахеотомічну трубку.