Опубліковано: 2020-04-09
Тема уроку:
Образи головних героїв у п’єсі «Міщанин шляхтич»
Комедiя Мiщанин у дворянствi була написана Мольером за замовленням Людовика XIV. Передiсторiя ïï створення така. Коли в 1699 роцi в Париж прибуло турецьке посольство, король прийняв його з казковою розкiшшю. Однак турки, з ïхньою мусульманською стриманiстю, не виразили нiякого замилування iз приводу побаченого ними | пишноти.
Бiльше того, турецький посол заявив, що на конi його пана дорогоцiнних каменiв бiльше, нiж на королi Францiï
Скривджений король захотiв побачити на театральних пiдмостках
видовище, у якому б висмiювалися турецькi церемонiï. Такий був
зовнiшнiй точок до створення п'єси. Спочатку Мольер придумав
схвалену королем сцену присвяти в сан мамамуши, з якоï виросла
надалi вся фабула комедiï. Однак згодом, талановитий драматург
змiнив первiсний задум i комедiя, переставши бути сатирою на турецькi звичаï, стала сатирою на сучаснi вдачi дворянства й неуцтво дрiбних буржуа. У центрi комедiï — обмежений i марнолюбний мiщанин Журден, будь-що-будь бажаюча стать дворянином. Вiн, як i тисячi подiбних йому буржуа, намагається засвоïти дворянськi манери, мову й вдачi, наблизитися до тих, вiд кого його вiдокремлювало дворянське походження Дворянство, що переживало в той час економiчний i моральний занепад, усе ще зберiгало авторитет, що зложився протягом багатьох столiть. Дворяни залишалися господарями становища в державi, не маючи на те нi морального права, нi матерiальних можливостей. Вони могли хвастатися
своïми славними предками, свiтськими манерами, наближенiстю до
царюючоï особи, але не бiльше того: реально ïхнє мiсце
згодом повиннi були зайняти представники буржуазiï
У комедiï дворянство представлене двома персонажами: граф Дорант
i маркiза Доримена. Граф Дорант має шляхетне походження, вишуканi
манери, що пiдкуповує зовнiшнiсть. Але при цьому вiн злиденний
авантюрист, шахрай, заради грошей готовий на будь-яку пiдлiсть, навiть на звiдництво. Пана Журдена вiн називає люб'язним другом. Вiн
готовий хвалити його манери, його зовнiшнiй вигляд: Вид у вас у цьому
костюмi бездоганний. У нас при дворi немає жодного парубка, що був
би так само складний, як ви. Дорант зiзнається , що вiн мав
надзвичайно сильне бажання побачити з Журденом, бiльше того, замовив про нього слiвце в королiвськiй опочивальнi. Потiм, пiдкупивши грубими лестощами, граф люб'язно довiдується про величину свого боргу, а потiм безсовiсно просить ще в борг. Дiючи як тонкий психолог, Дорант говорить, що велика кiлькiсть людей з радiстю дали б йому в борг, .. .але ви мiй кращий друг, — говорить вiн Журдену, — i я боявся, що скривджу вас, якщо попрошу в кого-небудь ще. Ця розмова вiдбувається на очах у дружини Журдена, тому щирi причини, що породили дружбу дворянина й мiщанина, тут не розкриваються. Наодинцi з Журденом Дорант повiдомляє, що маркiза поставилася до його подарунка прихильно й отут з'ясовується, що Журден не тiльки
манерами й обходженням прагне бути схожим на дворянина, вдобавок до всього вiн ще воспилал неземною пристрастю до прелестнейшей маркiзи й, дотримуючись рад графа-звiдника, намагався залучити ïï увагу подарунками. Однак граф сам закоханий у Доримену, i, будучи стиснутим у
засобах, використає засоби й можливостi Журдена, а також його
дурiсть i довiрливiсть тiльки з однiєю метою — самому
домогтися прихильностi маркiзи
Зображуючи буржуа, Мольер дiлить ïх на три групи: тi, кому були
властивi патрiархальнiсть, вiдсталiсть, консерватизм; люди нового
складу, що володiють почуттям власного достоïнства, i, нарештi, тi,
хто наслiдує дворянства До першоï групи в комедiï
ставиться дружина Журдена, щира представниця дворянства. Це розсудлива,
практична жiнка з почуттям власного достоïнства. Вона всiма силами
намагається протистояти манiï свого чоловiка, його недоречним
претензiям : Ти збожеволiв на всiх цих примхах, муженек. I почалося це в
тебе з тих пор, як ти здумав водитися з важливими панами . Всi зусилля
панi Журден спрямованi на те, щоб очистити будинок вiд непрошених
гостей, що живуть за рахунок ïï чоловiка й использующих його
довiрливiсть i марнославство у своïх цiлях: От що, гони-ка ти
своïх учителiв у шию з усiєю ïхньою тарабарщиною . Хоча
панi Журден не брала урокiв фехтування, вона смiло парирує
вишуканi зауваження й питання графа Доранта. А де ж ваша шановна дочка?
Щось ïï не видно, — догоджає граф. Панi Журден, не
схильна пiддаватися привабливим лестощам, вiдповiдає: Моя шановна
дочка перебуває саме там, де вона зараз перебуває.
На вiдмiну вiд свого чоловiка, вона не харчує нiякоï поваги
до дворянського звання й волiє видати дочка замiж за людину, що
був би ïй ровней i не дивився б свисока на ïï мiщанську
рiдню:
Вiд нерiвного шлюбу нiчого гарного не чекай. Не бажаю я, щоб мiй зять став докоряти моïй дочцi родителями й щоб ïхнi дiти соромилися називати мене бабусею. У цьому людському бажаннi дружини пан Журден убачає дрiб'язковiсть душi. Тобi б столiття животiти в незначностi, — дорiкає вiн ïï.
Можливiсть наблизитися до знатних людей щастя для нього, все його честолюбство пiдштовхує його до досягнення подiбностi з ними, все його життя це прагнення ïм наслiдувати. Думка про дворянство опановує ним повнiстю, i у своєму розумовому ослiпленнi вiн втрачає навiть правильне подання про свiт, доходить до щиросердечноï низькостi й починає соромитися своïх батькiв. При цьому пан Журден дiє й мiркує собi на шкоду. Його дурять всi, кому вздумается: учителi, кравцi й подмастерья, граф Дорант, Клеонт i його слуга Ковьель. Брутальнiсть, невихованiсть, неуцтво, вульгарнiсть мови й манер пана Журдена контрастують iз його претензiями на дворянську добiрнiсть i лиск. Так, наприклад, пiсля уроку фiлософiï, не дочекавшись костюма вiд кравця, Журден запекло волає:
Щоб його лихоманка замучила, цього розбiйника кравця! Щоб його чорт подрав, цього кравця! Чуму його вiзьми, цього кравця!
Хоча всього за кiлька хвилин до того пан Журден писав повне любовного захвату лист до маркiзи: Прекрасна маркiза! Вашi прекраснi очi обiцяють менi смерть вiд любовi. Незважаючи на все це, Журден викликає щирий смiх, а не вiдраза. На вiдмiну вiд, iнших вискочка^-буржуа, вiн схиляється перед дворянством безкорисливо, через незнання, як свого роду мрiï опрекрасном.
Дочка Журдена Люсиль i ïï наречений Клеонт — люди
нового складу. Люсиль одержала гарне виховання, вона любить Клеонта за його достоïнства. Тому, не знаючи про задум улюбленого i його слуги, искренно обурюється й пручається спробi батька видати
ïï замiж за сина турецького султана: Нi, панотець, я вже вам
сказала, що немає такоï сили, що примусила б мене вийти замiж
за кого- | нибудь, крiм Клеонта. Клеонт шляхетний не по походженню, а по характерi, вiн чесний, правдивий, люблячий. Вiн затверджує, що
соромитися своïх батькiв, видавати себе не за той, ким ти є
насправдi, — ознака щиросердечноï низькостi. Клеонт
упевнений, що тiльки щиросердечна шляхетнiсть людини i його розумне поводження в суспiльствi є щирими. На його думку, усякий обман кидає на людину тiнь
В образi Клеонта втiлився iдеал класицизму: iстинно шляхетною людиною мiг бути тiльки той, хто у своєму поводженнi керувався вимогами розуму, виходив з того, що прийнято було вважати добром. Те, що у фiналi комедiï Журден попався на виверт розумного Клеонта i його спритного слуги Ковьеля, повинне було свiдчити про перевагу розуму: Журден погодився на шлюб дочки. Справедливiсть восторжествувала.
Ознайомтесь із відео уроком за посиланням:
