Тема уроку. Систематизація й узагальнення вивченого. Виразне читання поезії Дж. Байрона

 

Джордж-Но́ел-Го́рдон Ба́йрон, шостий барон Байрон (англ. George Noel Gordon Byron; 22 січня 1788, Лондон — 19 квітня 1824, Месолонгіон, Грецька Республіка) — англійський поет, який став символом романтизму і політичного лібералізму в Європі XIX століття. Поряд з Персі Біші Шеллі і Джоном Кітсом представляє молодше покоління британських романтиків. Його alter ego — Чайльд-Гарольд став прототипом незліченних байронічних героїв у літературі різних країн Європи. Мода на байронізм тривала і після смерті Байрона, навіть незважаючи на те, що до кінця життя у віршованому романі «Дон Жуан» і жартівливій поемі «Беппо» сам Байрон перейшов до сатиричного реалізму з опорою на спадщину Александера Поупа. Учасник Грецької революції.

МІЙ ДУХ ЯК НІЧ...

Я ще вчуваю арфи глас,

Нехай воркує жалібніш

І тішить слух в останній час.

Як ще надія в серці спить,

Її розбудить віщий спів.

Як є сльоза, вона збіжить,

Поки мій мозок не згорів.

Але суворо й смутно грай,

Додай жалю в свій перший звук.

Молю тебе, заплакать дай,

Бо розпадеться серце з мук.

Воно в собі терпить давно,

Давно вже в ньому вщерть образ,

Як не поможе спів, воно

Од мук тяжких порветься враз!

Аналіз вірша

Вірш “Мій дух як ніч...” (1815) вважається одним з найяскравіших зразків звернення Байрона-лірика до мотивів «світової скорботи».

Вірш входить до циклу «Єврейські мелодії» і спирається на біблійні образи та сюжети, зокрема на епізод 16-ї глави І Книги Царств (вірші 14—23), де розповідається про те, як в ізраїльського царя Саула вселився злий дух, а юний воїн і співець Давид чарівною грою на гуслах прогнав його, після чого був узятий царем на службу.

В основі вірша лежить біблійний епізод з першої книги царств: цар Саул, замучений злими духами, звертається до юного співця Давида із проханням розрадити його.

Особливу увагу у вірші звернено на роль поета в задушливому і темному мороці дійсності. Лише поет може пробудити в зачерствілій, похмурій душі високі почуття, викликати сльози, які принесуть полегшення згорьованому серцю. Душа ліричного героя похмура, але в ній ще є місце для сильних почуттів.

Душа ліричного героя охоплена не світлим елегійним смутком — звичним для ліричного вірша настроєм, а трагізмом безнадійного відчаю, скорботним відчуттям приреченості, від якої в цілому світі вже не знайдеться ліків

Ці емоційно-смислові інтонації надзвичайно тонко вловив російський перекладач вірша, також поет-романтик Михайло Лермонтов, який навіть додав до свого перекладу відсутній в байронівському оригіналі образ душі як «сповненого отрути кубка смерті», що ще більше посилювало трагічний пафос «світової скорботи» ліричного героя вірш.

Єдине, на чому наголошує Байрон, це те, що спів його ліри мусить бути сумним. Навколишня дійсність не залишає місця для веселощів.

Своєрідність вірша «Мій дух як ніч»:

— жанр — елегія;

— цикл «Єврейські мелодії»;

— джерело — Старий Заповіт;

— ритміко-інтонаційна переривчастість, піднесена лексика;

— ліричний герой — самотня людина, що страждає;

— трагізм світовідчуття ліричного героя, суперечливість його почуттів;

— співець-спаситель як посланець Господа;

— поєднання біблійних мотивів із сучасними авторові.

ПРОМЕТЕЙ

Титане! Ув очах твоїх

Відбилось горе і тривоги

Земних житців, що гнівні боги

Погордно зневажали їх.

А що дістав за те, Титане?

Лиш скелю, коршака й кайдани,

Німе страждання, вічний бран,

Нестерпний біль роздертих ран,

Що духа гордому уймає...

Ти стогін, роджений одчаєм,

Душив у грудях, щоб той звук

Не виказав таємних мук,

Знімівши на устах, аж доки

Наглядач неба відлетить,

Щоб мук агонії й на мить

Боги не вгледіли жорстокі.

Ти боротьбу обрав, Титане,

В двобої волі і страждань,

Прийняв ти муки без вагань;

А небо мстиве, невблаганне,

І доля зла,— тиран глухий,—

І дух ненависті, який

Істот собі на втіху творить,

І сам їх нищить, сам їх морить,

Дали тобі безсмертя в дар,

Та навіть ця, найважча з кар,

Твоєї волі не зламала.

Змогла добитись лиш проклять

Лють Громовержцева од тебе,

Та що йому готує небо,

Ти, віщий, не хотів сказать,

Хоч погляд твій сказав немало:

В нім вирок прозвучав, як грім,

І каяттям палив гірким,

Гнітив страхом, аж у правиці

Тремтіли в гніві блискавиці.

У тому твій небесний гріх,

Що людям зменшив ти страждання,

Що світлом розуму й пізнання

На боротьбу озброїв їх.

Хай доля зла тебе скувала,

Та виклик твій, борня зухвала,

Завзяття вогнене твоє,

Твій гордий дух і непокора,

Що їх і небо не поборе,

Для смертних прикладом стає.

Ти людству освітив дороги,

Ти — символ віри і тепла.

Як ти — сини людські півбоги,

Струмок ясного джерела.

Хай і провидить люд достоту

Нужденний пай свій: і скорботу,

І горе, і борні тягар,

І долю невідкличних мар,—

Та дух бунтарства — не покути —

Найважчі розбиває пута,

І волі людської снага,

У муках зрощена, в одчаї,

Надії й віри не втрачає,

Зухвало виклик зустрічає

І владно смерть перемага!

Аналіз вірша

У вірші «Прометей» Байрон звернувся до античної міфології. Його увагу привертає постать давньогрецького титана Прометея. Як і більшість героїв Байрона, Прометей — борець, одинокий герой, що викрав у всесильних богів вогонь для людей. Проте за свої подвиги він не отримує винагороди, а мусить потерпати від страшних мук. Байрон переконаний, що Прометей — герой, який повинен бути прикладом для «людських сердець»:

Твій гордий дух і непокора,

Що їх і небо не поборе,

Для смертних прикладом стає.

Лише подвиги в ім’я людства, твердість душі, гіркі муки, навіть героїчна смерть дають герою право на повагу і пам’ять нащадків.Поезія Байрона, з її пристрасністю, волелюбними ідеями, могутнім протестом проти тиранії, відіграла значну роль у формуванні творчих засад поетів-романтиків.

Водночас характерні риси байронічного героя (втеча від жорстокості буття, поза самотності, світова скорбота, постійний пошук гармонії) притаманні багатьом творам письменників першої половини XIX ст.

Таким чином, у своїй творчості Байрон висвітлив тему відчуження особистості в дисгармонійному світі, відкриту романтиками, з найбільшою повнотою.

Образ байронічного героя, який ладен краще загинути в боротьбі, аніж змиритися і підкоритися гнобленню, мав у період феодальної реакції неабияке значення і набув поширення у світовій літературі.

Своєрідність вірша «Прометей»:

— жанр — вірш;

— розмір — чотиристопний ямб;

— напружено-урочистий ритм;

— піднесена лексика;

— джерело — давньогрецький міф про Прометея;

— виклик долі і богам — тема і конфлікт вірша;

— герой — Титан;

— утвердження сили духу як найвищої цінності;

— Прометей як взірець для людини.