Тема уроку. Систематизація й узагальнення вивченого. Виразне читання поезії Генріха Гейне.

Крістіа́н Йо́ганн Ге́нріх Ѓейне (нім. Christian Johann Heinrich Heine, Гайнріх Гайне; 13 грудня 1797, Дюссельдорф, Німеччина — 17 лютого 1856, Париж, Франція) — один з найбільш визначних німецьких поетів та журналістів XIX століття.

Був водночас і поетом романтики, і її підкорювачем. Він зробив мову повсякдення придатною для поетичних творів, підніс жанр фейлетонів та подорожніх розповідей до рівня мистецтва, та надав німецькій мові, не притаманну їй до цього стилістичну легкість та елегантність. Гейне вважають останнім поетом «романтичної епохи» і одночасно її очільником. Будучи критиком, політичним журналістом, есеїстом, сатириком та полеміком, він був об'єктом захоплень та негативного ставлення. Гейне належить до німецькомовних поетів, твори яких перекладено на найбільшу кількість мов світу.

«Чому троянди немов неживі…»

Чому троянди немов неживі,

Кохана, скажи мені?

Чому, скажи, в зеленій траві

Фіалки такі мовчазні?

Чому так гірко дзвенить і співа

Жайворонком блакить?

Чому в своєму диханні трава

Тління і смерть таїть?

Чому холодне сонце поля

В задумі похмурій мина?

Чому така пустельна земля

І сіра, мов труна?

Чому мене, мов безумця, в пітьму

Моя печаль жене?

Скажи, кохана моя, чому

Покинула ти мене?

Переклад М. Рильського

Прослухайте вірш за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=O-_wf0xiW84

«Не знаю, що стало зо мною…»

Не знаю, що стало зо мною,

Сумує серце моє, —

Мені ні сну, ні спокою

Казка стара не дає.

Повітря свіже — смеркає,

Привільний Рейн затих;

Вечірній промінь грає

Ген на шпилях гірських.

Незнана красуня на кручі

Сидить у самоті,

Упали на шати блискучі

Коси її золоті.

Із золота гребінь має,

І косу розчісує ним,

І дикої пісні співає,

Не співаної ніким.

В човні рибалку в цю пору

Поймає нестерпний біль,

Він дивиться тільки вгору —

Не бачить ні скель, ні хвиль.

Зникають в потоці бурхливім

І човен, і хлопець з очей.

І все це своїм співом

Зробила Лорелей.

Переклад Л. Первомайський

 

 

 

«Вечірні промені ясні…»

Вечірні промені ясні

По хвилях миготіли,

Біля хатини самітні,

Мовчазні ми сиділи.

Все море вкрили тумани,

Вгорі чайки кружляли,

А сльози милої дрібні

З очей на руки впали.

І я навколішки упав,

На сльози ті дивився,

Ті білі руки цілував

І гірких сліз напився.

Мені сум-туга навісна

Так палить душу й тіло,

Та безталанниця сумна

Мене слізьми струїла.

Переклад Л. Українки

 

 

 

«Вмирають люди, і роки…»

Вмирають люди, і роки

Минають один за одним,

Але не вмирає кохання,

Що в серці живе моїм.

Ще раз подивитись на тебе

І мовити в смертний час,

Обнявши твої коліна:

«Маdame, я кохаю вас!»

Переклад Л. Первомайський

«Хотів би я в слово єдине…»

Хотів би я в слово єдине

Вмістити всю думу смутну,

Віддать його вільному вітру –

Нехай би одніс вдалину.

Нехай би печаль в отім слові

До тебе моя попливла,

Щоб ти її кожну хвилину

Почути, кохана, могла.

І навіть, коли серед ночі

Заплющиш ти очі ясні,

І тут щоб знайшло моє слово

Тебе у найглибшому сні.

Переклад Л. Первомайський

«Коли розлучаються двоє…»

Коли розлучаються двоє,

За руки беруться вони,

І плачуть, і тяжко зітхають,

Без ліку зітхають, смутні.

З тобою ми вдвох не зітхали,

Ніколи не плакали ми;

Той сум, оті тяжкі зітхання

Прийшли до нас згодом самі.

Переклад М. Славинського